Почну з терміну.
Бієна́ле (італ. biennale) — подія, що відбувається раз у два роки.
Трієнале – подія, що проходить раз на три роки.
Найчастіше ми чуємо про міжнародну виставку сучасного мистецтва у Венеції — Венеційську бієнале, засновану в 1895 році. Назву фестивалю бієнале дав мер Венеції Рікардо Сальвіатіко.
30 квітня 1895 року у Palazzo dell’Esposizione (Виставковий палац), зведений у 1894–1895 рр. у Джардіні відкрилася 1-а Міжнародна художня виставка міста Венеції. Цей Виставковий палац, де художники з різних країн збиралися та виставляли свої роботи разом Бієнале займала до 1905 року.
Першим українцем, який представив свої твори на 2-ій Венеційській бієнале, був Ілля Рєпін. У 1897 році він виставив полотна «Дон Жуан з Донною Анною» та «Дуель». 
Полотно гордого козака (так італійці назвали Іллю Юхимовича), що змалювало варварську традицію Росії, збирало натовпи глядачів. Брав Ілля Рєпін участь у 5-й Венеційській бієнале 1903 р. та в 7-й Бієнале 1907 р.
Від 1907 р. Англія, Бельгія, Угорщина, Франція мали свої окремі національні павільйони. У 1909 р. відбувся офіційний візит царя Миколи II до короля Італії Віктора Еммануїла III, після чого розпочалися переговори про будівництво російського павільйону у Джардіні. Італійці запропонували збудувати російський павільйон, проєкт російського павільйону було доручено зробити головному інженеру технічної адміністрації Венеційської комуни Даніеле Донгі.
Але хто зрозуміє російську душу? У 1910 р. рада Імператорської академії мистецтв вирішила, що будівництво павільйону у Венеції має здійснюватися за проєктом російського архітектора. Пролунало знайоме нам «неначасі»: не варто витрачати гроші на павільйон за кордоном тоді, коли ще немає виставкової будівлі вдома. Словом: скарбниця пуста. Через це Росія не брала офіційної участі на Венеційських виставках до відкриття російського павільйону в 1914 р.
Та організатори Бієнале самі запрошували митців з Російської імперії за списками медалістів інших міжнародних виставок. Так, до участі у 9-й Бієнале 1910 р. був обраний український художник Олександр Мурашко, який здобув у 1906 р. золоту медаль другого класу на Міжнародній мистецькій виставці у Мюнхені за твір «Карусель».
У Венеції О. Мурашко представив картину «Благовіщення» (1907-1908). Кольори національного прапора підкреслювали, що Україна отримає державність (знак цього королівська лілія). Його роботи «Неділя» та «На терасі. Портрет Маргарити Густавівни» були одразу куплені: перша – для приватного зібрання (Нью-Йорк), друга – для Королівської академії в Бухаресті. Цікаво, що Олександр і Маргарита Мурашки провели у Венеції медовий місяць 1909 р., а наступного – зображення дружини на терасі оцінили глядачі. У 1912 р. переговори про будівництво російського павільйону відновили. Президент Імператорської академії мистецтв княгиня Марія Павлівна (тітка царя Миколи ІІ) скликала раду академії, де була озвучена необхідна сума: 21 тис. російських рублів на будівництво споруди. Та «закрома родіни» коштів не мали, і рада констатувала «недоцільність будівництва павільйону у Венеції».
Та українці звикли підкладати свої руки під добрі справи. 21 січня 1913 р., Богдан Ханенко написав листа до княгині Марії Павлівни: “…Під час перебування цією зимою в Італії я вирішив надати кошти в сумі 21 тис. рублів для будівництва виставкового російського павільйону в Венеції, а також 10 тис. рублів – в якості капіталу, відсотки з якого тратились би на необхідні витрати з охорони майбутнього павільйону. Визначена сума – 31 тис. рублів – сьогодні ж буде внесена в державний банк”. Так гетьманський нащадок Богдан Ханенко повністю оплатив будівництво російського павільйону в Венеції, і заклав фонд для утримання павільйону. І сьогодні Російська федерація користується щедрим даром українця.
