12 березня 1914 року в с. Новогригорівка (нині Григорівка), Пологівського району, Запорізької області народилася Лідія Олександрівна Компанієць.
Згодом сім’я переїхала на маленьку станцію Світлодолинську Придніпровської залізниці, де батько працював залізничником, через кілька років оселилися в селі Астраханці поблизу Мелітополя. Тут Ліда з двома старшими братами пішла вчитися. У школі почала писати вірші для шкільної стінгазети та домашнього рукописного журналу “Колючка”, що його видавали брати.
Несподівано з батьком діти переїхали до Ленінграду, де Ліда вступила до технікуму культурно-освітньої роботи. Після технікуму (1933) пішла працювати до піонерської газети “Ленинские Искры”. Був при газеті і літературний гурток, яким керував поет Ілля Садоф’єв. З Ленінграда вона згодом повернулася на Україну до Нікополя. Працювала у пресі. Вийшла заміж, чоловік Василь Романчик.
За першим заповітом мудреця,
Щасливої осінньої години,
Я народила сина-одинця –
Краплиночку майбутньої людини.
Чомусь перейшла на журливі мотиви:
Ой лісочок-лісок,
Рідкодубина!
А я з милим живу
Не голублена.
Не голублена,
Не цілована,
За добро моє
Не цінована…
Почалася війна, Лідія з маленьким сином степами пробиралася до залізниці:
Гуркіт!.. Спалах!.. Криця і свинець!..
Наче п’яна, смерть в степу гуляє…
Я біжу – і падаю в чебрець,
Власним тілом сина затуляю…
Їм удалося виїхати в Караганду, згодом у Грозний, де вона працювала в газеті. В 1944 р. виїхала до Києва і стала працювати в газеті «Київська правда», згодом – у «Радянській Україні». 
У Києві Лідія Компанієць видала збірку поезій для дітей «У всіх у нас діла» (1952). Наступного року вона створила сценарій «Доля Марини» про наслідки війни, за яким було поставлено фільм (1953, реж. І. Шмарук, В. Івченко). Згодом за її сценаріями на Київській кіностудії ім. О. Довженка було створено фільми «Коли співають солов’ї» (1956, реж. Є. Брюнчугін), «Літа дівочі» (1961, реж. Л. Естрін), мультфільм для дітей «Чому втекло кошеня» (1958).
Померла 89-річна Лідія Компанієць 30 грудня 2003 р. в Києві.
