Сотні років Захід України був під владою чужих держав, гірким був хліб бездержавного народу, та справжнє лихо принесли червоні «визволителі». І почалося: партизанка, криївки, псевдо; товарняки, що вивозили тисячі українців «на білі ведмеді»… Навіть церква пішла в підпілля, в катакомби, часом промінь надії давали тамвидави, закордонні радіо голоси. Та зросло нове покоління лицарями з піднятим забралом: з’явилися вітчизняні самвидави, показали світові справжні прізвища Їх було мало, але вони були.
Коли ж почалася «перестройка», українці підняли голови: протести, мітинги, віча, вимога виходу УГКЦ із підпілля. Та червоний терор мав налагоджену репресивну машину. Контора пильно стежила, щоб нові партії, організації створювалися та очолювалися «своїми» людьми. Вівся облік протестувальників, дозувалася їхня кількість, в зародку знищувалися можливості скупчення мас. Звісно, усі свята контролювалися, особливо День Львова.
Так у 1986 р. молоді заборонили проводити вуличну дискотеку з нагоди Дня Львова. У відповідь молодь Львова пройшлась вулицями, співаючи українські пісні.
Напруженими були події святкування Дня міста у Львові дні 29 вересня – 1 жовтня 1989 року. За ці дні у Львові було зірвано 70 державних прапорів СРСР та УРСР. Так, українці, очолювані членами УГС І. Макаром, О. Вітовичем, І. Деркачем, на Співочому полі влаштували виступ проти 50-річчя приєднання до УРСР; потім відбувся мітинг на стадіоні «Дружба», де хтось із радикалів закликав йти до міського управління міліції визволяти кількох затриманих людей, лунало прізвище Ревтя. О 21 годині демонстранти прибули до приміщення УВС на вулиці Миру, № 1, там загін міліції особливого призначення (ОМОН) вчинив жорстоке побиття демонстрантів: кийками-демократизаторами, ногами нещадно лупцювали не учасників ходи, випадкових перехожих. Згодом сутички поширилися на прилеглі
вулиці Коперника і Жовтневу. На вулиці Коперника позаду натовпу була зупинка, приїхав трамвай, що врятував багатьох людей. Омонівці не посміли зайти в трамвай. Тілесні ушкодження отримали 44 демонстранти.
Із наших друзів – фейсбуківців на мітингу були:
Андрусяк Роман
Бандура Володимир
Дідух Ростислав
Кендзьор Ярослав – зафільмував подію, але контора забрала плівку
Кучер Михайло
Олійник Тарас
Савуляк Тарас
Rostyslav Diduh: Був там. Сутичка була запеклою. Багато людей було поранено. ОМОН атакував з розгону з гори по вулиці Коперника; отримав травму голови.
Volodymyr Bandura: Пережив це пекло. Бо був одним з перших голів осередків Товариства мови на Львівщині
Lyudmyla Lisovska: Львів’яни пам’ятають, також від тоді розпочалися студентські заворушення і обком комсомолу прийняв іншу форму і назву і місце дислокації
Наступного дня у центрі міста на мітинг зібралося кілька тисяч львів’ян, які вимагали притягнути до кримінальної відповідальності винних у каральній акції 1 жовтня.
3 жовтня понад 40 підприємств, установ і навчальних закладів Львова провели перший за часів радянщини двогодинний попереджувальний страйк протесту проти розправи над мирними учасниками свята міста.
У відповідь на каральні заходи партійного керівництва Львова 4 жовтня 1989 р. було утворено міський страйком, який об’єднав страйкові комітети підприємств та організацій міста.
Використані джерела:
Державний архів Львівської області у Львові (далі – ДАЛО). – Ф. 3: Львівський обком Компартії України. – Оп. 62. – Спр. 539, арк. 52
Чура О. В. (Львів) Події у Львові 1 жовтня 1989 р. та їхні наслідки. Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 2 (31), 2013
