8 листопада 1868 року в селі Підгайчиках Зборівського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії (нині Зборівського району Тернопільської області, Україна) народилася Марія-Іванна, шоста дитина греко-католицького пароха отця Сильвестра Вояковського. Невеличка, швидка, співуча дівчинка рано лишилася без тата. Мати намагалася дати всім дітям освіту, тому оформила офіційне «свідоцтво убожества» для навчання Марічки. Дівчинка навчалася у виділових школах у Тернополі та рідних Підгайчиках, згодом у Станіславові й Кракові (1876–1884). Гірка доля вдови поклала в домовину матусю, про що у свідоцтві семінаристки вчительської семінарії у Львові (1884–1887) Марії Вояковської записано: “есть вкрайно убога, ибо не маючи отца ани матери, удержуется в школах лишь з милосердия”. Опіку над сиротою взяв чоловік старшої сестри Олімпії – парох містечка Скала Олександр Левицький.
Марічка почала працювати у п’ятикласній народній школі містечка Скала над Збручем. У вільний час допомагала в добрих справах о. Левицького: брала активну участь у відкритті бібліотеки при читальні «Просвіти», часто виступала на вечорах, співала в місцевому хорі. Та в 1893 році школу в Скалі реорганізували, тому Марія Вояковська переїхала до Львова, де влаштувалася працювати вчителькою в першій польській жіночій виділовій школі ім. королеви Ядвіги. На дозвіллі енергійна допитлива Марічка віддалася улюбленим справам: закохана в музику дівчина співала в хорі товариства «Боян», при першій можливості відвідувала театри, особливо оперу; познайомилася з Соломією Крушельницькою, згодом вони листувалися. Заприятелювала з письменницею Наталією Кобринською, подружилася з Юзею Федак. Юзя запросила подругу на своє весілля з Костем Паньківським. Там Марія познайомилася зі свідком молодого – професором Львівського університету Михайлом Грушевським – російський підданий, жив і працював у Австро-Угорщині. Михайло теж кохався у музиці, любив концерти Ріхарда Штрауса, на які вони ходили разом. З’ясувалося, що Марія та Михайло мали спільних знайомих: родини Барвінських і Шухевичів ‒ перші «опікуни» професора Грушевського, а вчителька Вояковська була приятелькою Ольги Олександрівни Барвінської; була членкинею «Клубу русинок», який очолювала Герміна Шухевич, дружина етнографа Володимира Шухевича.
Грушевський уже не був тихим відлюдьком, якого в юності дражнили Борода Святого Онуфрія. Михайло був бажаним зятем для багатьох батьків. Навіть Шухевичі вбачали в перспективному професорові блискучу партію для своєї молодшої донечки Орисі. Їй Михайло присвятить поетичні рядки «Я все віддам тобі», «Я так люблю в тобі твій усміх непорочний…», але в очах 13-річної Орисі було одне слово «Ні!».
Після знайомства з Маринцею Михайло все зважив і 23 березня 1896 р. написав лист-освідчення: «Думаю, що для Вас не тайна моя симпатія до Вашої особи… Але ми так недавно знаємося, що – припускаю – моя звичайна насьмішкувата і скептична покривка могла затулити не в однім мій дійсний характер; прошу вірити, що здатний я до глибокого і тривкого почуття, а люде, що близше знають мене, потвердили б, що маю вдачу добродушну і вирозумілу. Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу, а хто шукатиме в мені того ж… сподіюся, що не помилиться». Отримав Михайло «Так!» і народилася поезія:
Мій світе затишний, моя утіхо мила,
Яку в собі ти радість принесла!
Блаженна сила та, що на широкім світі
Докупи нас звела.
Сміливо й радісно, без страху та вагання
Рушаймо ми тим шляхом світовим…
Вам судити про щирість закоханого професора Грушевського, його амбітні мрії про «шляхи світові». Марія відповідала на листи коханого Мі (Місюневі).
Михайло Павлик писав Людмилі Драгомановій: «Тут Грушівський жениться: бере собі смирну дівчину, учительку, сироту, добру мою знакому і радикалку – Вояківську, – що дуже гарно з єго боку. Новоерці дуже возлементують. Вояківська велика приятелька Кобринської і Крушельницької».
Михайлові так кортіло вінчання, що він – підданий Росії, православний, не зважив на вмовляння батьків і погодився з пропозицією отця Левицького у виборі місця вінчання. 
26 травня 1896 року у греко-католицькій церкві св. Миколая в Скалі о. Олександр Левицький здійснив обряд вінчання. Марія стала Грушевською, пані Професоровою. Свої листи Грушевські (до кінця днів Михайла Сергійовича) підписували монограмою єдності ММ, а за рік, коли з’явилася Кулюся – «ММК»: Михайло, Марія, Катерина.
Залишити відповідь