19 вересня 1860 р. у м. Зіньків народився Зеров Костянтин Іраклійович — український учитель, завідувач міською школою, інспектор народних шкіл, батько братів Зерових.
Пращури Костя жили на півночі колишньої Гетьманщини, нині російська Брянщина. Кость був людиною «из крестьянского звания», хоч родина була доволі забезпеченою: Іраклій Зеров служив управителем у поміщицькому маєтку, всі шестеро дітей Іраклія Платоновича здобули освіту.
Костянтин Іраклійович отримав ґрунтовну домашню освіту, 1881 року закінчив Глухівський учительський інститут. Викладав історію та географію у Зіньківській жіночій прогімназії.
Одружився Костянтин Іраклійович Зеров із молодшою на шість років Марією Яресько. Дівчина «походила з роду вільних козаків, які ніколи не були кріпаками. Народилася 4 грудня 1866 року в місті Зінькові. У сім’ї крім Марії було ще четверо дітей. І батьки, й діти мали хист до музики, співали, гарно танцювали. У їхньому родовому хуторі Яреськи існував навіть домашній театр.» Микола Зеров писав, що мати «з дрібного землевласницького роду Яреськів – з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство».
Кость і Марія оселилися у місті Зіньків, що на Полтавщині, у скромному одноповерховому будинку. Це було віно матері, її «родовое имение». Тут знайшлося одинадцятеро дітей, із яких четверо упокоїлося малими, вижило семеро:
Микола (1890–1937),
Дмитро (1895–1971),
Костянтин (1899–1979),
Михайло (1901–1963),
Олена (1903–1939),
Георгій (1908–1956),
Валерія (1912–1982).
Імена трьох потрапили до українських енциклопедій:
Миколи – поета-неокласика, перекладача, літературознавця, розстріляного радянцями 3 листопада 1937 р.
Дмитра – академіка, у 1946–1963 рр. – директора Інституту ботаніки Академії наук України, який у брежнєвські часи допомагав молодим українським дисидентам
Михайла – поета й перекладача; літературний псевдонім – Михайло Орест. У часи Другої світової він потрапив до Німеччини, брав активну участь у культурному житті української діаспори…
Як же російськомовна родина виховала таких українців?
Марія Яківна була освіченою людиною; знала дуже багато пісень, як старих козацьких, так і весільних, жартівливих. Усі її діти успадкували любов до пісні. Вона співала, розмовляла з служницею, своїми братами – українською. Дружина Зерова, Софія Федорівна, відзначала, що український дух у родині Зерових ішов від матері: «Батько Зерова був росіянин, мати – українка. Вона прагнула прищепити дітям любов до української мови, хоча батько, чиновник, цього не підтримував. На мовному ґрунті у них траплялися непорозуміння, про що мені потім розповідала саме мати Миколи Костьовича, коли приїздила гостювати до нас». Отже, хоч діти Зерових розмовляли по-російськи, вони жили у мікросередовищі, сприятливому для пробудження українського «Я», не цуралися рідної мови.
Батько кохався у античних мовах та літературі, що передалося дітям. Зеров-старший обожнював природу, добре знав астрономію, біологію, географію, що теж вплинуло на нащадків. Максим Рильський, добре знайомий із цією «талановитою і своєрідною» «безкомпромісно чесною» людиною, згадував: «Розповідали, що Зеров-батько, їздячи від школи до школи на велосипеді (не забувши прихопити й вудки чи рушницю), одвідував лекції молодих учителів і часом сам давав зразкові “уроки”. Ці одвідини завжди сприймалися як свято. Можливо, що саме від батька успадкував Микола неабиякий педагогічний хист». Костянтин Іраклійович Зеров у такі подорожі брав із собою мисливського собаку. Вчитель не просто мандрував лісами й полями: він всотував світ природи, потім свої спостереження довкілля викладав у «Рассказах для детей», читав їх нащадкам. Мав батько зошит, у якому записував родовід Зерових.
Племінниця згадувала: «Костянтин Іраклійович любив музику у виконанні духових інструментів, прекрасно танцював, відвідуючи концерти, що супроводжувалися танцями, на свята в міській управі»
Дослужився Костянтин Іраклійович до колезького радника, був нагороджений двома орденами Станіслава й двома – Анни.
Радянська влада позбавила родину їхнього будинку, розкидала дітей Зерова по світах.
Залишити відповідь