22 жовтня (3 листопада) 1900 року у Каневі тихо пішов із життя Василь Гнилосиров, Учитель.
Давненько оселилися на Полтавщині дворяни на прізвище Гавриш, мали власний хутір Гавришівку. Полковник гусар Антон Григорович Гавриш додав до свого прізвища імперське –ов: Гавришов. Любив пан Антон погусарити! От і знайшовся йому 21 березня 1836 р. синок від дівиці-дворянки Наталії Яківни Ґанджі. Та одружуватися, узаконювати дитя не хотілося. Щоб «прикрити гріх», на світанку новонародженого замотали в ганчір’я, поклали в дерев’яний ящик і відвіз таточко малого до села Кленове, підкинув до будинку бездітних Гнилосирових. 22-го березня охрестили Василя Гнилосирова. Згодом Гавришов узяв Степана Гнилосирова управителем поміщицького маєтку.
Ріс Василько серед селянських дітей, учився у дяка грамоті, а у Тараса Шевченка – мудрості життя. Вивчив хлопчина напам’ять «Кобзаря», почав віршувати. Пізніше у щоденнику він писав: «Вірші його – заповідь моя, якщо є що путнього в голові й серці – їм дяка».
Згодом навчався у Полтавській гімназії, де літературу у нього викладав поет і байкар Левко Іванович Боровиковський, а малювання – колишній кріпак, щирий приятель Тараса Шевченка – Федір Ткаченко. 1857 року Василь вступив до Харківського університету на медичний факультет, а 1861 року перейшов на історико-філологічний факультет, став улюбленим учнем Олександра Потебні.
Студентом Василь став членом громади: він щоліта мандрував селами, читав селянам Кобзаря, вів бесіди; на ярмарках збирав пожертви на видання українських підручників і направляв М.І. Костомарову. В Інституті рукописів НБУ ім. В. І. Вернадського знаходиться «Билет на разрешение торговли разными книгами студенту Василию Гнилосирову», виданий комітетом торгівлі і підписаний міським головою. Влітку 1861 року Василь подорожував разом із Паньком Кулішем.
З 1860 року Гнилосиров на громадських засадах працював учителем недільній школі. Оскільки україномовних книжок, підручників не вистачало, Василь Гнилосиров від імені Харківської громади, звернувся до Тараса Шевченка з листом-проханням допомогти порадами у «ділі введення нашого язика в тутешніх школах». У січні 1861-го Тарас Шевченко видав «Буквар» і надіслав близько 3000 примірників у Канів.
Щойно прийшла звістка про смерть Тараса Шевченка відбулося зібрання харківської громади, вирішили: відкрити громадську підписку на користь родини покійного поета, влаштувати музично-літературний вечір, закупити видання «Букваря южнорусского», налагодити зв’язки з Громадами інших міст.
Закупили 6000 примірників «Букваря южнорусского» Т.Г. Шевченка і розповсюдили їх по церковно парафіяльних школах.
Відчуваючи брак українських підручників громадівці самі їх творили. Мовознавець Олександр Потебня уклав підручники «Азбука» та «Буквар» для недільних шкіл. Єдиний примірник рукопису «Азбуки для воскресных школ» професор подарував своєму студентові Василю Гнилосирову, і завдяки йому ця книжка зберіглася в Інституті рукописів НБУ ім. В.І.Вернадського.
У 1861 році Василь Степанович Гнилосиров припинив навчання у Харківському університеті, він склав іспит на звання вчителя. Чому? По-перше, через відсутність надійної матеріальної підтримки. По-друге, через бажання віддатися вчителюванню та коханій дружині Надії.
Василь Гнилосиров все життя вчителював: він умів легко українською мовою пояснити важке, його любили учні. Два роки вчителював у повітовій школі в Охтирці. Упродовж 1864-1869 рр. викладав російську та латину на Харківщині, з 1870-го – на батьківщині Шевченка у Звенигородці. З 1873 р. колезький асесор до кінця життя (1895), вчителював у Каневі: викладав історію та географію у міському двокласному училищі, був «смотрителем» (директором).
Увесь цей час В. Гнилосиров своїм основним обов’язком вважав збереження й догляд за могилою Т. Шевченка. З болем він дивився на необгороджений курган Шевченка, де паслася худоба, на погнилий хрест. І хоч Варфоломій Шевченко платив владі за землю під могилою Тараса, догляду ніякого не було. Гнилосиров звертався до влади Канева – марно. У 1882-му, коли упав хрест на могилі, свій біль полтавець вилив на папері й відправив до газет. І українці відгукнулися переказами коштів: шість тисяч тоді зібрав Василь Степанович. Члени Старої Громади викупили землю під могилою та ділянку поряд із нею. На зібрані кошти поставили чавунний хрест, поставили хатину поблизу поетової могили. В одній її половині жив Іван Олексійович Ядловський (1846 – 1933 рр.), котрий півстоліття вірно охороняв Шевченкову могилу. В другій – Василь Гнилосиров разом із членами Київської Старої Громади створив так звану «Тарасову світлицю», перший у світі народний музей поета (1884). 
Він також був ініціатором створення «Книги для відвідувачів», яка ведеться тут уже понад 100 років. Першим розписався в ній у 1897 році український композитор Микола Лисенко. У 80-ті роки створив рукописну книжку з 12-ти зошитів «До історії могили Т. Г. Шевченка».
Василь Степанович доживав віку в Каневі. В. С. Гнилосиров був похований на Канівському цвинтарі, але його могила не збереглася до наших днів.
Своїм життям Василь Гнилосиров довів, «що ми – рідні діти тих великих, що за правду гинули на світі!»
Залишити відповідь