9 вересня 1900 р. в село Доброводи Збаразького району на Тернопільщині поверталася з церкви Марія Смакула. Враз вона зойкнула й опустилася на лісову стежину – і народила Санька – дитя Божого благословення. Учився хлопчина у сільській початковій школі, згодом в українській гімназії Збаража. Відмінник мав хист до природничих наук та іноземних мов, кращий учень Мирона Зарицького кинув навчання і записався в січові стрільці. Пройшов Олександр з боями все лихоліття – і знову сів за парту. Знайшов він там Романа Миколаєвича – побратима та співавтора на все життя. У 1922 р. закінчив із відзнакою навчання у Тернопільській гімназії.
За порадою математика Мирона Зарицького Смакула вирушив до Геттінгена, вступив до університету Георга Августа. У 1927 році він успішно захистив докторську дисертацію на тему «Абсорбційні спектри лужно-галоїдних фосфорів, активованих металами – сріблом та міддю». Професор Роберт Поль залишив свого учня асистентом у фізичному інституті.
Та рідна земля кликала – і Олександр на запрошення земляка літературознавця професора Андрія Музички приїхав 1928 р. працювати в університеті Одеси. На щастя, Смакула швидко збагнув більшовицьку облуду й зумів виїхати до Німеччини, став керівником оптичних лабораторій. Досліджуючи стероїди і вітаміни, органічні кристали, Олександр став фундатором квантової органічної хімії. У цей час українець першим у світі застосував поняття квантової механіки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами; використавши поняття квантових осциляторів Олександр пояснив радіаційне забарвлення кристалів і вивів кількісне математичне співвідношення, відоме як «формула Смакули» (1930 р., журнал «Zeitschrifl fur Physik».
З 1934 р. став директором дослідної лабораторії у фірмі Карла Цейса в Єні. 1937 р. отримав патент на винахід способу просвітлення оптики. Його науковий матеріал використовували при створенні приладів нічного бачення; при виготовленні штучного дорогоцінного каміння.
Під час війни німецьке танкобудування зацікавилося вченим і його винаходами. Наприкінці війни Смакулу було викрадено і він працював у військовому форті – лабораторії штату Вірджинія на потреби військово – промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки.
У 1951 р. Смакула зумів повернутися до дружини та дітей, до цивільного життя (повний професор Массачусеттського інституту технологій (МІТ)). Олександр Смакула написав фундаментальну монографію «Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування», що вийшла в 1962 р. в Берліні. От тільки про переклад праці українською я не зустрічала.
У 1964 р. він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. До речі, вирощував штучні кристали і для біжутерії.
Його єдиний приїзд до України відбувся 1972 р. завдяки сприянню Президента Академії наук Радянського Союзу академіка М. Келдиша. Під час поїздки О. Смакули на Міжнародну конференцію з кристалографії (Вірменія) Смакула три дні в Україні: босоніж ступив на землю Києва, побував на Тернопіллі, побачив рідних, піднявся на Смакулову гору
17 травня 1983 р. помер Олександр Смакула – один із найвидатніших українських фізиків світової науки XX ст. Понад 40 років Олександр працював за межами України, «але своєї Батьківщини не забув і повік не забуду», – писав він у 1964 році. Похований у родинному склепі в місті Обурн, штат Массачусеттс, США.
2000 рік ЮНЕСКО оголосила роком Смакули.
Залишити відповідь