Михайло Вербицький знайшовся 4 березня 1815 р. у с. Явірник-Руський (тепер Підкарпатське воєводство, Польща) у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько. Мати Пелагія вийшла заміж удруге й зреклася дітей, тому двоюрідний брат батька, перемишльський владика Української греко-католицької церкви Іван Снігурський заопікувався Михайлом і молодшим Володиславом.
Він віддав хлопців до заснованого ним церковного хору та музичної школи, там Михайло співав альтом, брат — сопрано. Для викладання дітям Іван Снігурський запросив із Чехії диригента і композитора Алоїза Нанке. У цього викладача Михайло Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту.
А потім дядько скерував Михайла до Львова на навчання. Вербицький не був найкращим учнем, вільно поводився під час служби Божої; на першому курсі його посадили на 6 год. до карцеру за участь у бунті проти кухаря, який годував семінаристів зіпсованими харчами. Сталося так, що семінарист Вербицький вивихнув суглоб і більше року пролежав у лікарні, де розваг було небагато — читати підручники та нудну урядову газету. От і узявся Михайло мордувати гітару вдень та вночі, після чого Вербицький зажив слави найбільшого віртуоза у семінарії. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим посібником в Україні.
Юнак гарний з лиця, веселої вдачі та взірцевого характеру подобався дівчатам. У 23 роки він залишив навчання й мусив одружитися з австрійкою Барбарою Сенер, бо через півроку у подружжя народився син Іван. За кілька місяців після пологів Барбара померла, Михайло повернувся до семінарії. Але кращим студентом Вербицький не став, і через три роки його знову відлучили від навчання. У розпорядженні ректорату писалося: «Був завзятим курцем, запізнювався зі звільнення, виходив без дозволу із семінарії, а на дорогу від церкви Святого Юра до будинку семінарії витрачав до двох годин».
У 35 років батько 13-річного Івана одружився з Катериною Барон, донькою француженки-прачки австрійського генерала. Так і заробляли на життя — Михайло давав приватні уроки гри на гітарі, писав музичні номери до українських театральних вистав; Катерина вчила гімназистів французької мови. У подружжя народився син Андрій. Вербицький написав музику до 20 вистав, серед яких «Верховинці» Юзефа Коженьовського, «Москаль-чарівник» (за Квіткою-Основ’яненком), «Козак і мисливець» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха.
У 43 роки Михайло Вербицький овдовів удруге. Жив він у Перемишлі, де брав уроки музики у директора хору місцевого римо-католицького костелу — чеха Франца Лоренца. Закінчив богословські студії, здобув сан священика, був сільським парохом. У 1856 році осів у с Млини, де прожив решту життя. Водночас перший у Галичині професійний композитор творив музику для вистав театрів у Львові та Перемишлі. Отець Михайло Вербицький створив літургію для мішаного хору, 12 оркестрових рапсодій, вісім симфонічних увертюр, три хори, два полонези; мріяв покласти на музику всі поезії Тараса Шевченка. Серед його учнів були композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.
«Хітара — то мій фортепіян і моя жінка,» — жартував отець Михайло Вербицький. У Млинах про гітару Вербицького складали анекдоти. Наприклад, як випросив у місцевого пана чималу пожертву на церкву, виконавши кілька романсів. Або як одного разу в лісі на отця напали розбійники й той відбився своїм улюбленим інструментом.
21 грудня 1864-го у Львові у виставі театру товариства «Руська Бесіда» за п’єсою Карла Гайнца «Запорожці» вперше виконали гімн «Ще не вмерла Україна».
Перший в історії грамзапис гімну “Ще не вмерла Україна!” Співає Михайло Зазуляк. Студія Columbia, США, 1916 рік
Якось о. Михайло Вербицький прикусив язика: утворилася гематома, потім пухлина. 55-річному священикові у львівській лікарні зробили невдалу операцію. 7 (19) грудня 1870, с. Млини, на Галичині від раку язика помер 55-річний Михайло Вербицький, автор музики гімну України «Ще не вмерла Україна».
