«Вона працює!» – цей плакатик Білосніжки доблесні піарщики поцупили у мера Єрусалима, який наказав на час будівельних робіт установити спеціальний знак «Дотримуйтеся тиші! Аґнон працює!» біля будинку письменника, лауреата Нобелівської премії.
Єврейський письменник Аґнон (Шмуель Йосип Халеві Чачкес) народився 17 липня 1888 р. в м. Бучачі на Тернопіллі у багатій родині ремісника. Маленькому Шмулю мати прищепила любов до книги, науки. Коли батько п’ятирічного Шмуля поїхав у справах, хлопчик засумував – і написав свій перший вірш. Юний Аґнон відвідував хедер, вивчав Талмуд під керівництвом батька. Підлітком став активним сіоністом. Свої перші поетичні твори, опубліковані в місцевій газеті, написав на івриті та ідіш. Слави зазнав син торгівця хутрами у 18 років, коли видрукував понад 70 оповідань, есе, віршів. Юний геній переселився до Львова, де працював у редакції єврейської газети.
У дев’ятнадцять років разом із бучацькими євреями емігрував до Палестини. Став Шмуель секретарем комітету Ховевей-Ціон, тобто секретарем Ради Країни Ізраїлю (що була прообразом парламенту), старшим секретарем світського суду.
1909 р. опублікував коротку повість «Кинуті дружини» («Аґуни»), назву якої використав для свого літературного псевдоніма. «Аґуна» – покинута та «пов’язана» жінка, чоловік якої пропав без вісти (десь загинув, зник, кинув її, не розлучився). І доживала аґуна – «вільною невільницею», могла покохати, але закон забороняв їй шлюб. З 1924 р. «Аґнон» стало офіційним прізвищем письменника. Що означає слово «аґнон»? Відповідь дає Йоханан Петровський-Штерн. Це слово – авторський неологізм, його не було в івриті; Шмуель Йосеф Чачкес вигадав іменник чоловічого роду «аґнон» (від «аґуна»). Отже, «кинутий жінкою чоловік». Якою жінкою? Певно, Україною, яку покинув Аґнон, і Iзраїлем, який покохав письменник (без права одружитися).
У 1913 — 1924 рр. жив і працював у Німеччині. Під час Першої світової війни Шмуель вирішив «ухилитися» від армії. За кілька тижнів до призивної комісії він багато палив, з’їв купу пігулок і майже не спав. «Хворий», – визначили лікарі. Це була правда: нирки не витримали перевантаження. А письменник радів: він отримав п’ятирічну стипендію на заняття мистецтвом. Тут було не до війни, адже треба було писати, редагувати антологію єврейської літератури. Потім знову переїхав до Єрусалима (Палестина), де знайшов вічний спокій.
У 1929 р. написав двотомний роман «Видання заміж», зобразив життя галицької єврейської бідноти, де гумор та іронія переплелися зі співчуттям до героїв.
Коли у 1931 році у Берліні вийшло в світ повне зібрання оповідань письменника, Шмуель Аґнон здійснив подорож Європою; заїхав до Західної України, відвідав Бучач. 1935 року з’явився роман про бучацьких переселенців до Палестини «На морській глибині», популярним є оповідання «Бартка Довбуша». Після подорожі Аґнон написав про долі галицьких євреїв-переселенців повість «Гість на одну ніч» та роман «Весільний балдахін» (українська назва «В серцевині морів»).
За «глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами», член Академії мови Ізраїль Шмуель Аґнон у 1966 р. був удостоєний Нобелівської премії. За традицією протягом 6 місяців після вручення премії Нобелівський лауреат має прочитати популярну лекцію на тему своєї роботи у Стокгольмі чи Осло. Найбільш незвичайною промовою за всю історію вважається нобелівська промова Шмуеля Аґнона – першого з івритомовних та ідішемовних письменників володаря цієї високої відзнаки.
http://www.ji-magazine.lviv.ua/…/info…/agnon-promova.htm
«Поети чужої слави, актори сусідньої сцени», – відгукнувся Борис Харчук про лауреатів – уродженців України.
