Тихо як у вусі, тепло та свіжо. Помилувалася – і чвалаю до своїх колежанок-пенсіонерок. Вони ж вмостили свої двоспальні гепи на металевому парканчику (лавки ж усі тимурівці вимикали!). Уся зграйка сидить і слухає Софочку, а та солов’єм витьохкує. Сторожка Ліда зиркнула на мене, як на трансформаторну будку з написом: «Не влізай! Уб’є!», – інші пожвавішали у передчутті бою. А Софочка вела своє:
– А я і гаварю, что на вашем укрАинском так поетична ні скажиш. Вот, у нас, напримєр, «шляпа с палямі» А у вас? Пардон, «капілюх із крісамі»?
– Леле, як вона мені нагадала Свирида Галахвастова, і його, пардон, «кріси»! А самій захотілося відчути в руках кріса.
– Даруйте, Софочко, просто, наше слово «капелюх» набагато старіше. Воно прийшло з Давнього Риму. Капо «capita» – по-латині голова: капітан – голова загону; а качан (вилок капусти) має форму голови, тому «капуста» є однокореневим словом. До речі, від слова «голова» (caput) утворилося ім’я Капітон – буквально головатий. Звідси: капелюх, кепка, капучіно – монах із каптуром-відлогою на голові. Першими монахами, які носили каптури, були капуцини. 
Габіт капуцинів був коричневий, кольору кави, так з’явилося слово «капучіно» – прикраса на голові–каптур; пінка-прикраса філіжанки кави. 
Правда, в Америці живуть капуцини, різновид мавп. 
У мові московітів слова «шляпа», «шапка» з’явилися значно пізніше; їх через французьку мову «chapeau» запозичив Петро І.
Криси – то поля, ваші ж криси – українською «щурі», «пацюччя», а кріс по-нашому – зброя, рушниця з обтятим стволом. До речі, в російській мові є вираз «поля книги», у нас інакше: книга, то річка думок, яка має береги.
– Так і капітуляція наче схожа, теж “капо” – підкидають Хомівна.
– Твоя правда. І тут латинський корінь «капо»-голова, точніше – лат. capitulum, маленька голівка або підрозділ; capitulare, ставлення на умовах. Капітуляція – це припинення збройного опору, здача переможцеві на певних умовах, запропонованих ним, або відмова від боротьби, визнання безсилля перед ким-, чим-небудь.
– Ага, це підняття білого прапору та здача зброї! Дорога ціна такого ганебного миру, – підбила підсумки Хомівна.
– Дійсно, як сказав глава УГКЦ Святослав: «Капітуляція – це імітація миру і зміна способу завдати ран нашому народу»
Розумію, що кожному миліша мова свого народу, та чи варто топтати мову українців, на землі яких ви живете?
