Ніфсьорафно?

– Ань, поясни мені по-людськи таке, – підлещується Хомівна, ось, читаю: «Лінгвоцид (мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є етноцид — ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.»
– Ну, сусідочко, ти такі теми піднімаєш! Убивство мови, її писемного варіанту. От візьми наші запорізькі степи. За часів козацтва тут тільки на Січі була школа джур, навчання драгоманів, похідні церкви. Знищили москалі Січ – і жодної школи Запорізький край не мав і жодного міста не було. Коли ж погнали козаків на Північну війну, будувати Петербург, забрали зимівники запорожців. Заслані та каторжні почали будувати міста. Візьми наше Запоріжжя: збудували форт Олександрівськ для військових і форштадт – для будівельників, а українцям заборонено було там селитися – тільки за річкою Московкою. Пролунав наказ Потьомкіна: «Заселить степь всякой сволочью да поболее!» – і почали заселяти чужинцями: німцями-менонітами, болгарами-мусульманами, арнаутами, греками, москалями-старовірами. І жодної української церкви, жодної школи не було. Навіть назву Україна було заборонено, натомість видали ярлик: «Малоросія», а сусіди-литвини отримали назву «Білорусія».
– А Софочка зудить, що ніфсьоравнона каком языкегаварить…
– Та не все одно, подруженько. Ще вчені товариша Гітлера шляхом багатьох експериментів дійшли висновку, що мовний апарат людини закладається у лоні матері та є генетично обумовленим. Ти ж звертала увагу на дітей, які гаркавлять? Це діти, які починали розмовляти чужою їм мовою, їхній мовний апарат був налаштований на іншу мову. Вчені відзначали, що діти, які з нуля вчили чужу мову, до п’яти років частіше хворіють, відстають у розвитку; потім – надолужують. От тільки через втрату етнічного імунітету живуть вони на 10-15 років менше, ніж ті, хто від нуля розмовляв рідною мовою. До речі, зараз серед європейців найкоротший вік мають українці та білоруси.
– Так, виходить, що нас убивають? – стурбувалася Хомівна.
– Як бачиш, без лінгвоциду неможлива втрата народом історичної пам’яті, етнічного імунітету, національної самототожності, тому народили міф про колиску з триголовим монстром… Потім відбувається асиміляція, тобто більш агресивна нація поглинає інший народ. Народ-раб – чудовий винахід, бо він буде умирати до виходу на пенсію…
Уяви собі, що першими московські окупанти укоськали сябрів – і 30 липня 1840 р. пролунав указ Миколи І про заборону використання назви «Білорусія», її замінили на «губернії Північно-Західного краю». Отже, це етноцид – убивство нації.
– Ага, коли ж перша українська школа в наших степах з’явилася?
– У квітні 1918-го, коли степи Запоріжжя звільнили від чужинецької погані українські січові стрільці під орудою сотника громадянина УНР Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга), у нас з’явилася перша українська школа та перша українська газета «Січ».