Ґонт

– От лишенько! Через ту Ґонтареву мусила свою центнерову тушу пхати до школи, – причитала Хомівна. Вчителька, бач, викликала: «Ваш онук нецензурно висловлюється!» Прийшла, розпитую: «Чому матюкався? Як саме?»
– Ну, і що з’ясувала?
– Виявилося, що на виховній годині дівчинка-сусідка запитала у Івасика: «Ґонтарева – це від слова «ґонт»? А мого ж малого смикнуло за язика: «Так, бляха!» Почула це класна – вигнала Івася і додзвонилася до мене.
– Отакої! Дитина ж абсолютно права! Ґо́нта – це ж дерев’яна бляха, ґонт, ґонтина, гонтя, дранка, драниця, леміш, плашка, тес, шіндель; пол. gont, szkudły, нім. Schindel.

– От бачиш, я ж за свого онука заступаюся. А вона мені:
– А пачіму я в Запорожье нікакой ґонти не віділа?
– Як це не бачила? А старий козацький собор у Новомосковську чим вшитий? А, дозвольте запитати: З якої деревини виготовляють ґонтину?
– Как это с какой? Со всякой!
– Лихо моє! Хто ж Вас учив жити? Та на ґонту годиться кедр, модрина, осика, сосна, ялина. Що з цього у нашому степу росте?
– Ну, сасна, йолка… нікакой асікі, мадріни не знаю, – мимрить педагог.
– Та де Ви бачили у селах степу соснові чи ялинкові ліси?
– А на Хортице!
– Та вони ж штучно насаджені! А осика – це ваша осина, модрина – лиственница, листопадний вид сосни; тверда, як дуб.
Венеція ж вибудувана на палях із модрини. Крім осики, у нас немає цих рослин. Ґонтарева – має корінь «ґонт», ґонтар – це майстер, який виготовляє ґонт, робить покрівлі. Правда, наші прізвища: Ґонтаренко, Ґонтарчук, а Ґонтарева – неправильно, бо в російській мові немає слова «ґонт», «гонтар».
– Так, де ж матюк? Бляха? Це ж синонім до слова «ґонта». Виходить, Ви – спец із матюччя, а не з державної мови, тому мій онук крайній?!
– Ну, сонечко, ти розумничка!