Про Атени, етер, Озівське море

4 вересня 1928 р. Рада Народних Комісарів УСРР затвердила новий український правопис на 33 літери, який діяв до 18 листопада 1933 р. Він увійшов до історії як «харківський» або «скрипниківський правопис» — від місця створення чи прізвища тодішнього народного комісара освіти Миколи Скрипника.
І хоч українці – одна з найдавніших націй, але історія нашого правопису коротенька, завдяки смертельним обіймам «молодшої сестри», яка носила личину «старшого брата». Так уже повелося, що від Петра Олексійовича кожний тиран прагнув своїм указом ще більше урізати українську мову, її права.
На початку визвольних змагань 17 січня 1918 р. Центральна Рада УНР видала «Головні правила українського правопису».
17 травня 1919 р. Українська академія наук схвалила «Головніші правила українського правопису», які стали основою для пізніших доопрацювань і поправок. 23 липня 1925 року Рада Народніх Комісарів УСРР постановила організувати Державну Комісію для впорядкування українського правопису (Державна Правописна Комісія). До неї увійшло понад 20 науковців з УСРР, які запропонували запросити представників Західної України: Степана Смаль-Стоцького, Володимира Гнатюка та Василя Сімовича. У квітні 1926 р. «Проєкт українського правопису» було надруковано для ознайомлення суспільства. Правопис ухвалили згідно з постановою РНК 6 вересня 1928 р.

У 1929 р. Григорій Голоскевич видав «Український правописний словник» (близько 40 тис. слів, погоджений із повним правописом), тому українська діаспора називає його «правопис Голоскевича» і використовує для значної частини своїх видань. Від 2000 року телеканал СТБ послуговується окремими правилами цього правопису у передачі новин «Вікна».
У 1933 р. правописна комісія на чолі з А. Хвилею затаврувала харківський правопис як «націоналістичний», негайно припинила видання будь-яких словників і без жодного обговорення за 5 місяців створила новий правопис, що уніфіковував українську та російську мови.
З абетки вилучено букву ґ (як буржуазно-націоналістичну), а українську наукову термінологію переглянуто й узгоджено з російсько-українськими словниками (Інститут української наукової мови було зліквідовано в 1930 році).
Цю редакцію правопису схвалено постановою Наркому освіти УСРР від 5 вересня 1933.
4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з’явилася критична стаття, згідно з якою українську мову потрібно більше наблизити до російської. Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою: «Вважати за необхідне дати на сторінках газети «Комуніст» розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у «Словнику». Укладений за цією редакцією російсько-український словник Агатангел Кримський назвав російсько-рОсійським.
Незначні зміни прийнято в редакції правопису 1946 року й у 1959, що було пов’язано з документом «Правила русской орфографии и пунктуации», який вийшов у 1956 р. Від 1960 до 1990 р. офіційною була редакція 1960 року.
Новий варіант правопису затверджено 14 листопада 1989, а опубліковано в 1990 році. Він відновив букву ґ та кличний відмінок (за радянських часів він був необов’язковим і називався клична форма). Під час I Міжнародного конгресу україністів (27.VIII — 3.IX 1991) було ухвалено постанову про потребу єдиного сучасного правопису для українців, які проживають і в Україні, і в діаспорі, котрий опирався на історичний досвід української мови.
15 червня 1994 року уряд України затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів. Усі напрацьовані пропозиції було передано до Інституту української мови в середині січня 1999 року.
От Вам і вся історія нищення українського правопису на вимогу Кремля від Петра Олексійовича до Петра Олексійовича.