12 грудня 1884 р. у родовому маєтку Нескучному на Харківщині народилася Зінаїда, шоста дитина родини Бенуа-Лансере. Її дідом був відомий художник Микола Бенуа, який проектував Петергоф. Батько Євген Лансере – відомий скульптор, помер від туберкульозу, коли Зінаїді було два роки. Дядя Шура, рідний брат батька, взяв на себе опіку родини. У сім’ї Лансере всі малювали, в тому числі й мати – художник-графік, два дяді, її брат. Не дивно, що за олівці, пастелі, пензлі узялася і Зінаїда.
Художнє навчання Зінаїди почалося з 1902 року в школі, що відкрила М. Тєнішева, де була можливість малювати з натури. Дві зими (1903–1905 рр.) навчалася у відомого портретиста О. Браза в Петербурзі. А влітку подорожувала Італією, де малювала жадібно і залюбки майже все.
Садиба Лансере «Нескучное» знаходилася в 30 верстах від Харкова, а за три версти від нього було село Веселе, в якому жив її коханий – Боренька Серебряков, двоюрідний брат. 
Його мати — Зінаїда Лансере — рідна сестра батька художниці. З дитинства Зіна та Боря виховувалися разом і у Петербурзі, і в Нескучному. Вони закохані, але церква проти шлюбу близьких родичів, крім того Зінаїда — римо-католицького віросповідання, Борис — православного. І тільки один священик зрозумів закоханих за 300 рублів.
9-го вересня 1905 року вона вийшла заміж за студента-путійця Бориса Серебрякова та взяла його прізвище. Медовий місяць молоді провели в Парижі. 1905–1906 рр. вона в Парижі, де займалася в Академії (Academie de la Grand Choumiére), а Борис записався до Вищої школи мостів і доріг вільним слухачем. Вона серйозно копіювала старих майстрів (Рубенса, Тіціана в Ермітажі), а в Парижі — Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега і Ренуара, тоді ще живого).
Молодята світилися щастям: він займався проектуванням мостів, вона – живописом. У січні 1910 року Зінаїда виставила свій портрет «За туалетом» на виставці — і прямо з виставки комісія з Третьяковської галереї купила картину. 
Знайомі були вражені! Зінаїда – дикунка, з якої слова не видавиш – на полотні щаслива красуня.
У родині з’явилося четверо малят (двоє хлопчиків і дві дівчинки), яких любила зображувати радісна мати. 
Дуже важко Серебрякова переживала розлуки, адже чоловік працював начальником партії на залізниці Іркутськ — Бодайбо, а пізніше, до 1919 року, залізниці Уфа — Оренбург. У 1917-му році повстанці спалили Нескучне разом із усіма її полотнами.
У 1919 р після розлуки вони зустрілися в Москві, Зінаїда вмовила Бориса на три дні поїхати в Харків, побачитися з дітьми. У дорозі раптом прихопило серце і довелося повернутися в Харків. Борис пересів на військовий поїзд, заразився тифом. Через три дні він помер від серцевого паралічу на руках дружини, матері та дітей.
Вдова-однолюбка залишилася сама з хворою матір’ю та чотирма дітьми. У 1919–1920 рр. Зінаїда Серебрякова працювала художником в археологічному та етнографічному музеї Харкова, жила на вул. Конторській, 25 (нині Червоножовтнева).
У 1924 році вона виїхала до Парижа у надії підзаробити; старші Олександр і Катерина приїхали до матері у 1925-му та 1928-му рр. Двоє менших дітей художниці зосталися в Союзі. Вирватися назад не вдалося: заважали вигадки чиновників, потім війна. З 1940 року постав вибір: громадянство СРСР чи концтабір, художниця обрала французьке громадянство. А звістки з Союзу були страшними: рідний брат Зінаїди Микола Лансере у 1942 р. загинув у концтаборі; 80-літня мати померла з голоду у блокадному Ленінграді; у 1946 р. прямо на лісах помер за роботою брат Євген Лансере.
Весною 1965 р. 80-літня художниця приїхала на свою персональну виставку з Парижа в Москву, але після двох складних операцій не мала сил відвідати рідну її серцю Харківщину. Через два роки 19 вересня 1967 р. у Парижі у віці 82-років померла Зінаїда Серебрякова, українська і французька художниця.
