– Уот ви смішниє, укрАінци, – фиркала Софочка, – тока і слишу: «кум путіна! Кум путіна!» Ну, і что? Что такоє кум? Ну, крєстілі дітя, випілі, патом пьянкі на імініни-гадавщіни… Да ви жє самі пайотє: «Ой, кум до куми залицявся», «Що то за кума, що під кумом не була?»
– Не зовсім так, Софочко, у нас ментально різні погляди на кумівство. Край наш козацький, тому традиції не забуваються. Бачите, за часів запорожців українці не «косили» від захисту Батьківщини, йшли добровільно воювати. Часто наші орли молодими відлітали у засвіт, діти лишалися сиротами. Та не було у нас будинків-сиротинців, бо опіку дитини брали на себе хрещені батьки: і освіту хрещеникам давали, і дорогий посаг дівчатам справляли. Легендою стали унікальні куми Богдана Хмельницького: полковник Кричевський і його дружина. Бо хрещений – це дитя від Бога.
– Уот ви хітріци! Плата за мєста в раю! Ета жи фзятка Богу! А єслі і кумовья уміралі?
– Тоді опіку дитям загиблого брав на себе побратим. Уже давно хрестоматійним прикладом опікунів-побратимів стали члени Старої київської громади. Ви ж пам’ятаєте таких опікунів, які виховали сиріт Михайла Старицького, Максима Рильського?!
– А єжілі пагулял казак, уєхал на вайну, а любімая узнала, что будіт матірью? Судьба Катіріни?
– А для таких малят-зозуленят були козацькі монастирі у Трахтемирові, Межигір’ї. Там хлопчина-сиротина отримував прізвище птаха: Гоголь, Бусол, Ворон. З таких зозуленят виростали вірні джури. Серед нащадків зозулиничів великі таланти: Микола Гоголь, Богдан Залеський.
– Уот. Ісчо я вспомніла сваі сєріали! Там «кум» – опір, іму стучат стукачі, випалняют іво заданія, – знайшлася Софочка.
– Кум, стукач. Чи варто дивуватися, син стукача, потомственний професійний стукач медведчук виконує завдання опера путіна? От і виходить, що визначення «кум путіна» хибує, адже путін – кум для стукача. Зрештою, у вас навіть царі були стукачами.
– Паазвольті, кто пасмєл так абазвать царя? Ви єта придумалі?
– Е, ні, придумувати я не можу. Це сказав граф Клейнміхель, права рука Миколи І. Справа в тім, що перший у Росії електромагнітний телеграф проклали від Зимового до палацу Клейнміхеля. У кабінеті графа цілодобово чергував офіцер. Коли надходило повідомлення від Миколи І, офіцер мчав у вітальню й рапортував:
– Государь стучит!
Монарх «стукав» не лише в державних справах: у Клейнміхеля мешкала юна небога його дружини — Варя Нелідова. Імператор упадав за нею, але красуня не хотіла й чути про побачення. Граф усе залагодив і Нелідова стала коханкою царя. 13 років, доки тривав роман, Петро Андрійович за впливом був другою людиною в імперії.
Бачите, ми з вами не брати, у нас навіть слова мають різні значення, різну ментальність.
