Моква

4 квітня 1147 р. літописці нібито вперше згадали місце (не місто!) на мокві – Москву.
За офіційними міфами у 1147 р. суздальський князь Юрій Довгорукий вирішив улаштувати в Москві великий бенкет на честь свого союзника князя Новгород-Сіверського Святослава Ольговича. Він написав запрошення на бенкет князю Святославу Ольговичу: «Прииде ко мне, брате, в Москов!». Це було першою літописною згадкою в Іпатіївському літопису Москви.
«Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується.» Я. Дашкевич.
Довідка: МОКВА́, и, жін., діал.
1. Мокротеча. Надворі була негода: моква, туман, темрява (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 90); Ми з ним бачили всяку погоду, А такої мокви не було (Леонід Первомайський, I, 1958, 458).
2. Низина, залита водою. Ішло вояцтво, братство ратних діл, І сходило із пагорба на діл, Шикуючись у лави бойові На оболоні, на грузькій мокві (Микола Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 150); Прилягти нема де — під ногами моква, болото (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 210).
3. Мокрота, сирість. Гончар цілий день у мокві робе (Словник Грінченка); — А на моє, то я його виселила б геть та віддала б попівські покої Драбинисі, хай би бідолашна жінка не мучилася з дітьми в тій мокві…(Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 201).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 781.