– Уот, і как я смагу на мовє пірідать нюанси вілікава магучева язика? Відь русскій – намного багаче вашива, – гидувала українською Софочка – «дві краплі інтелігентності».
Лишенько-лебедики! Я завжди уникаю розмов про мову, а вивищувати одну й опускати іншу – поготів, але цей виступ дістав, тому втручаюся:
– Даруйте, давайте трохи пограємо. За ким останнє слово – той виграв.
– Врєміні да атвала, атчіво ні сиграть, – погодилися Софочка.
От я й почала:
Як сказати російською: пензель художника?
– Ясна как – кість, – зверхньо кидає опонентка.
– Як російською ґроно винограду?
– Ґроздь, – впевнено відбиває сусідка.
– Розкидані, густо розборсані брості акації?
– Бєлай акаціі ґроздья душистиє… – проспівала Софочка.
– Кетяг калини?
– А кім’ях вишень?
– Волоть у кукурудзи? Волоття колосків?
– Мітелка проса?
– Куня очерету?
– А султан, китиця-оздоба на головних уборах?
– Кісточка, кість, – без ентузіазму кидала опонентка.
– А китиця на кінці хвоста у віслюка?
– А помазок фрезера, голяра?
– Как, как? Галіра? Как етта?
– Ну, перукаря…
– Кість!
– А квач із пір`я для кондитера? Згадайте, гра «в пятнашки» – квач.
– Ми в дитинстві грали у квача! З того часу пам’ятаю “Квачику, дай калачику!” – додала Хомівна.
– Добре, а щітка маляра?
– А віхоть, щітка з ганчір’я? – захоплено добивала я.
От ми з вами назвали п’ятнадцять різних слів, що мають у російській один відповідник – кисть. А у нас тільки частина руки – має назву кисть.
– Ага, як по-вашому: художник кистю тримав пензель? – вставила три копійки Хомівна. То ж чия мова багатша?
Усьо, загальмувала наша пані з багатою мовою, укоськалася.
