Якби мені не тиночки та не перетинки
– ходив би я до дівчини та й до Харитинки.
Якби мені не тиночки та не перелази
– ходив би я до дівчини по чотири рази.
Рідна до болю пісня, знайома з дитинства кожному українцеві… От і виводили Ілля Рєпін і Микола Мурашко у колонії культурних українців Петербурзі: «От, якби не ті тини, та не перетинки, то ходив би до дівчини робити дитинки». І так ловко їм співалося, що в 1876 році пригадалося – і виспівав на полотні «вілікій русскій художнік» Ілля Рєпін, нащадок козака Ріпи (Ріпиця, те ж саме, що й Капиця), загадкову українку біля тину.
Все життя Ілля Юхимович сумував за Україною, говорив, що українськість жила в ньому. Мову знав добре. Коли вчився в Петербурзькій Академії, то зразу став своїм у земляцтві українців.
Вибухнув картиною-енциклопедією сміху «Запорожці». 
Навіть останньою незавершеною картиною Іллі Рєпіна став пристрасний «Гопак».
Головне зображення: Картина Рєпіна «Українка біля тину» (1876 р.) Латвійський національний художній музей.
