Наталія Ґеркен-де-Лаваль- Русова. Історії діда й онуки щодо дати народження перегукуються. Скільки їй було років? Не знаю: енциклопедії подають 1897 р., автобіографія – 1902 р. Відомо, що народилася 14 червня в Києві. Батько – Леон Ґеркен (наголошений перший склад), інженер. Мати – Анна Антонович, дочка історика Володимира Антоновича, рідна сестра історика Дмитра Антоновича (1877–1945).
Домашня освіта, жіноча гімназія О.Дучинської у Києві. Навчалася в Українській Академії Мистецтв (у Георгія Нарбута, Михайла Бойчука, у класі Василя Кричевського; 1918-1920). Разом із батьками переїхали до родичів у Кам’янець-Подільський.
Там Наталія Ґеркен познайомилася 23-річним випускником Київського університету Юрієм Русовим. Молодший син Олександра та Софії Русових працював молодшим асистентом кафедри зоології Кам’янець-Подільського державного українського університету. Гарненька чорнявка полонила серце Юрія. Молоді люди закохалися і у Кам’янці обвінчалися.
У 1923 р. родина емігрувала до Чехословаччини. У цей час 66-річна Софія Русова створила й очолили педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі.
Юрій Русов викладав у вищих школах Чехословаччини: доцент Української Студії Пластичного Мистецтва у Чехо-Словаччині, професор Української Господарської Академії в Подєбрадах.
У Празі Наталя вчилася в Українській студії пластичних мистецтв Д. Антоновича (клас С. А. Мако). Того ж року відбувся її творчий дебют – декорації та костюми до постановки “Бориса Годунова” в “Театрі на Вінограда” у Празі (1923). Одночасно Наталія навчалася в Паризькій національній школі декоративного мистецтва, вільним слухачем відвідувала лекції з історії мистецтва в Сорбонні в Парижі, у Флорентійському університеті, відвідувала майстерню театральної декорації в Ніцці, Українському вільному університеті в Празі. Працювала театральним художником у Флоренції, Парижі, Брно, Подєбрадах, Братиславі, Королівському театрі Дрездена.
Упродовж 1929-1940 рр. Наталя була художником-декоратором Королівського театру в Бухаресті. Наталя у 1940–41 рр. у Бухаресті виконала оформлення інтер’єру помешкань короля Румунії. Співпрацювала з Берлінською кіностудією УФА (1933). Проектувала костюми для кіна, розробляла оформлення театралізованих свят у Флоренції, Парижі, Бухаресті, Чернівцях, Монреалі; створювала декорації, костюми, плакати для вистав і культурних акцій, організованих українською громадою в Празі й Подєбрадах (школою танців В. Авраменка). Експонувалася на виставках у Парижі, Римі, Празі, Чернівцях, Монреалі. Написала книжки “Свято державности” (1936), дослідження “Героїчний театр” (1939), мистецтвознавчі статті в англійській і французькій пресі. Серед графічних робіт Русової – обкладинки до книжок Ю.Русова “Карга”, “Наші визначні жінки” С.Русової, поезії О.Олеся, публіцистики Д.Донцова, власних видань. 
Творчість, родина і пристрасне кохання складали життя Наталії. Її солодкий гріх – Дмитро Донцов. Вони мали зустрічі в різних місцях України. Недаремно кажуть: “Ох, важко любить двох”… На початку вересня 1939 р. Донцова поляки інтернували в концтаборі Береза Картузька. Там він провів два тижні, згодом Донцову вдалося перебратися до Румунії. Оселився він у родині коханої. На кошти Юрія Русова Донцов видавав у Бухаресті український журнал “Батава”.
Чоловік Наталі, Юрій Русов, у 1930–1941 рр. очолював кафедру іхтіології у Національному зоологічному інституті в Бухаресті, друкував наукові праці у румунських, італійських, французьких і чеських фахових часописах. У 1941 р. Русови та Донцов перебралися до Німеччини, мешкали у Берліні, Юрій Русов був одним із лідерів українського гетьманського руху. У роки війни та після неї тривав еміграційний шлях Наталії, Юрія та Дмитра: Чехія, Німеччина, Франція, Великобританія, США, Канада. За цей час Наталія Геркен-Русова написала п’єсу «Шевченко у Репніних» (Філадельфія, 1947), кілька статей про Юрія Клена, нарис-спогад «Олена Теліга» (газета «Українець у Франції», 1947, № 13).
Нарешті вони оселилися у Монреалі. 25 років мешкали Русови та Донцов під одним дахом у Монреалі. 
Доктори Юрій Русов і Дмитро Донцов викладали у франкомовному Монреальському університеті, де Михайло Залеський очолював український відділ кафедри слов’янської філології. У 1950 р. за ініціятивою о. д-ра Михайла Залеського та мґр-а Василя Бринявського був заснований осередок Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) у Монреалі 1950 р. Першими членами Осередку були: іхтіолог і літературознавець д-р Юрій Русов, публіцист і політик д-р Дмитро Донцов, мистець і театрознавець Наталія Ґеркен Русова, д-р Марко Антонович (двоюрідний брат Н. Русової), проф. мовознавець Ярослав Рудницький (чоловік Марини Антонович, двоюрідної сестри Н. Русової), д-р Ігор Федів, інж. Микола Базилевський, інж. Ілля Темертей, о. д-р Ігор Мончак.
Наталія Геркен-Русова брала участь у художніх виставках, опублікувала спогади «З’ява на Аскольдовій могилі (З циклу київської містики)» та «Варка-перевізниця (Спогад у сорокаліття революції, або Як постав один із перших козацьких загонів на Коліївщині)» (ж. «Визвольний шлях», 1958).
2 серпня 1961 р. помер Юрій Русов.
Дмитра Донцова Наталя доглядала до останнього дня. Він помер 30 березня 1973 року.
28 грудня 1989 р. у м. Равдон (провінція Квебек, Канада) упокоїлася українська художниця, журналістка Наталія Ґеркен-де-Лаваль- Русова.
Онука історика Володимира Антоновича, племінниця першого морського міністра УНР Дмитра Антоновича, двоюрідна сестра Михайла, Марини та Марка Антоновичів; невістка Олександра та Софії Русових; останнє кохання Дмитра Донцова.
