12 червня 1953 р. у Києві народився майбутній актор Лесь (Олександр) Задніпровський (Буряченко).
Його старий козацький, гайдамацький рід із Кам’янки (знаменитої Кам’янки декабристів, Чайковського), що на Черкащині. Дід по батькові мав вищу освіту, був головним бухгалтером на косарських спиртових заводах, грав у народному театрі. У театрі він і зустрів своє кохання, майбутню маму Михася та бабусю Леся. На честь діда онук отримав ім’я.
Дід по матері – Семен Ткаченко – театральний режисер, директор Київського театру ім. Франка, ректор Київського інституту театрального мистецтва. Його дружина, бабуня Леся, Катерина Рій-Ткаченко, актриса Київського театру ім. Франка.
Його батько Михайло Буряченко та мати Юлія Ткаченко познайомилися у приймальній комісії інституту, покохалися, перед випуском побралися. Потім усе життя працювали у театрі Франка.
У театрі Леся знали з пелюшок, він там виріс. Перші слова сказав українською. Перші кроки зробив у Холодному Ярі, бо тато казав: «На асфальті нічого не виросте».
А далі було гастрольно-залаштункове дитинство україномовного киянина. Дитину брали на гастролі, як валізу. Кажуть, сидів на руках у Бучми, виймав його мундштук; у тьоті Наташі Ужвій. Для Леся усі були тьоті-дяді. Потім французька спецшкола, бо акторам потрібні мови, та спорт – плавання, веслування. Питання про професію не було: просто він не бачив інших. Батьки були на гастролях, а син провалив вступні іспити. «А для тебя, родная, есть почта полевая» – заспівав рядовий. Звісно, він поступив у театральний, учився на курсі актора театру імені І. Франка Анатолія Скибенка. Щоб не порушувати сімейну традицію, студент закохався у майбутню акторку, одружився, назвав сина Назаром (це ж була перша роль Михайла Задніпровського).
Клановість, подвійні стандарти – ознаки тоталітарної держави, радянська ідеологія це офіційно визнавала.Чи не тому родину, де батьки-діти були сталеварами, слюсарями величали династією, а родину акторів, які працювали в одному театрі, таврували словом «сімейщина»? Так сталося із Лесем Задніпровським. Він із дружиною мав за розподілом потрапити в Театр української драми. Партійні ж органи одержали анонімний «сигнал», у якому було слово «сімейщина». Розбилася мрія Михайла Задніпровського грати на сцені разом із сином, що вдарило по здоров’ю батька. Так вони й не зіграли гуртом. Україномовного актора заслали до російського театру. Чотири роки! Тільки після смерті батька Леся прийняли в театр, де він виріс.
Перша роль молодого хлопця, побратима Кармеля з яким вони втекли з в’язниці, у виставі «За Сибіром сонце сходить» 1980-го року. Головна роль Кармелюка писалася під батька, але він помер. А далі, як казав сам актор: «Я творив образ, а він змінював мене – оце чесність перед образом. Це приходить з роками, а може це гени».
Рік 1989-ий. У театрі Франка вистава «Гетьман Дорошенко» за твором Людмили Черняхівської-Старицької. Петра Дорошенка грав красень Лесь Задніпровський. Її побачив В’ячеслав Максимович Чорновіл і розплакався. На кожну виставу приходив із усім осередком НРУ, з музейними прапорами і кожна вистава переростала у мітинг. 
«Пам’ятаєте, коли Самойлович взяв Чигирин? Я, гетьман Дорошенко, стою, рука на серці. Московські стрільці зв’язують мені руки, а козаки йдуть. Прапороносці схиляють знамена перед гетьманом. Глядачі розгортають знамена в театрі, схиляють їх перед гетьманом, коли той іде у московський полон. Йшов покійний Василь Червоній із жовто-синім прапором. Що в залі творилося? Це був катарсис! Так я потрапив у політику».
Вистава «Бульвар злочинів або Фредерік», образ геніального актора Фредеріка Леметра. Як важко акторові грати актора! За кожну виставу спалював по два кілограми.
Образ Нельсона у «Леді і Адмірал». Гастролі у нашому ще Севастополі. Увесь флот, «Сагайдачний» був на виставі. Адмірал сказав: «Спасибі Вам! Це – найкраща вистава, яку Ви привезли! Дякую за Нельсона, п’ю за адмірала!» Фахівці зацінили працю, пили за Нельсона.
Сьогодні Лесь і Назар Задніпровські розводять сімейщину.
