Микола Кащенко

– Да знаете ли Вы с кем говорите? – верещала чиновниця. – Я имею два диплома!…
– Голубонько, я маю два докторських дипломи, але це не рятує від Вашого крику, – відповів академік Микола Кащенко.
29 березня 1935 р. від крововиливу у мозок у Києві помер 80-річний Микола Феофанович Кащенко.
Народився Микола 1 травня 1855 р. за 50 км від сучасного Запоріжжя у селі Московка (назву дала річечка, що пересихала влітку, Мокра Московка) на хуторі Веселому (хутір подарували дідові Гаврилові за хоробрість під час російсько-турецької війни). Батько – Феофан Гаврилович Кащенко – бібліофіл, небагатий поміщик, дворянин, рід якого брав початок від запорозьких козаків, один із них брав участь у морському поході проти турків під проводом отамана Мороза.
Родина мала п’ятеро хлопців і чотири дівчини. Всі діти здобули ґрунтовну освіту, старший став генералом, Микола – вченим (М. Кащенко мав два докторських дипломи), найменший Андріян – письменником. Доводиться тільки дивуватися: Звідки у дітей російськомовної родини любов до рідного народу та його історії?
Микола Кащенко був передостанньою дитиною, тому йому випало доглядати меншого на три роки Андріана («вишкребок» – казав старий дід про малого невдаху). Микола охоче здобував освіту у губерніальній дворянській гімназії в Катеринославі (перша хлоп’яча гімназія). Брати Микола і Андріан жили у кімнатці в підвальному ярусі будинку Круглова на Успенському сквері у заміжньої сестри Марії Феофанівни Веселовської. Коли родина сестри перебралася у власний придбаний будинок, для братів не було місця. Тоді вони перейшли жити до тітки Єлизавети Денисівни Кирпотенко на Нагірну вулицю біля АбрамІвської площі поблизу тодішньої околиці міста. Брати заприязнилися з родиною Міллерів, які мешкали по сусідству на тій же вулиці. На свята, канікули батьки забирали братів додому, на хутір Веселий. Микола закінчив навчання зі срібною медаллю, Андріанові ж навчання так вадило, що він після третього класу кинув цю справу.
У 1880 р. Микола закінчив медичний факультет Харківського університету і впродовж дев’яти років працював у цьому закладі: з 1888 р. – професор.
У 1894–1895 р. професор М. Кащенко – ректор Томського університету. Томський період життя М.Ф. Кащенка тривав 24 роки. Енергійний і заповзятливий Микола Кащенко вивчав місцеву флору й фауну, провадив досліди з акліматизації плодових і декоративних рослин, став одним із основоположників наукового плодівництва в Сибіру. У Томську Кащенко згуртував українських садівників, організував українську громаду.
Мав М. Кащенко і свою кохану громаду: молодшу на 14 років дружину Ольгу (1869-1959), чотирьох донечок і сина Вадима.
Важка праця під час експедиційних досліджень, напружена організаційна і наукова діяльність підірвали здоров’я вченого. Розбитий постінсультним паралічем, 57-річний Микола Феофанович у 1912 р. на візку переїхав із сім’єю до Києва.
Та переконаний оптиміст у 1912 р. переїхав до Києва, обійняв посаду професора зоології Київського політехнічного інституту, через рік став на ноги. Дирекція КПІ виділила для особистого користування на території Політехнічного інституту ділянку землі (1200 м2). Там професор у 1913 р. провів свої перші досліди – заклав акліматизаційний сад. Микола Феофанович для виховання брав тільки рослини, вирощені з насіння, створював сприятливі умови, робив відбір у кількох поколіннях. Якщо у кожному новому поколінні брати насіння з кращих екземплярів, то бажані якості наростатимуть». У Києві М. Кащенко продовжив наукові праці з акліматизації таких південних культур, як бросквина (персик, навіть Паньтао, або інжирний персик), жорделя (морозостійкий абрикос), айва, виноград тощо. М. Кащенко писав: «Я хочу опролетаризувати персик, скинути з нього іноземну аристократичність. Мрію, щоб біля кожної селянської хати поряд з вишнею і яблунею безбоязно ріс персик».
М. Кащенко працював над книгою «Смерть и долголетие с биологической точки зрения», яку видав у 1914 році. Вчений стверджував, що у русі живих організмів закладено подовження життя. Згуслі речовини стримують рушійні процеси в людському організмі, а їх накопичення спричиняє передчасну смерть.
У роки Першої світової війни М.Ф. Кащенко розпочав роботу з лікарськими рослинами, бо імпорт ліків із Німеччини припинився. Вже у 1916 р. в Акліматизаційному саду було зібрано 150 видів лікарських рослин. М. Кащенко вивів нові сорти опійного маку, зимостійкі форми валеріани, женьшень, конопель, лаванди, шавлії.
В саду «мои сотрудники … надеясь на скорое возобновление отпуска средств, сначала жили тем, что получали от продажи своего платья и белья, а когда уже нечего было продавать, обратились к посторонним заработкам». Під час війни співробітники акліматсаду «розбіглися». Жили на території саду, працювали сам М.Ф. Кащенко та робітник С.Д. Лубкін із двома дітьми-підлітками. До 1922 р. сад був розташований на території Політехнічного інституту,
Під час громадянської війни Микола Феофанович настоянками із своїх рослин лікував мешканців міста. М. Кащенко сам писав об’яви, що лікує хворих травами, рідні розклеювали їх по Києву, до оселі академіка потягнулися хворі, немічні, але заробити на лікуванні не вдавалося: лікар Кащенко пояснював дію трав, встановлював діагноз і дарував лікарські рослини людям… немічні платити були неспроможні. Як завжди, знайшлися добродії, які доповіли куди треба, що академік Кащенко займається знахарством. Після допитів Микола Феофанович спересердя написав доповідну записку про користь лікування лікарськими рослинами як перспективної галузі медицини майбутнього.
Щоб припинити недозволені дії, 4 травня 1921 р. більшовицька влада звільнила вченого з посади, забрали заснований ним сад при КПІ. Фактично він з дружиною, дочками Маргаритою, Марією, Галею, Ксенією та сином Вадимом залишилися на грані животіння. Але невтомний дослідник знайшов у Києві на Лук’янівці заболочену ділянку з комарами та жабами, облаштував ставок, тераси; заклав новий акліматизаційний сад, де виростив 500 видів рослин із усього світу. Недалеко, на вул. Мельника, 45 мав академік власне житло, там він зробив лабораторії.
14 листопада 1918 року «був закликаний у склад перших членів Української Академії наук», — записав Кащенко українською мовою у «Автобіографії». У Києві разом із В. Караваєвим створив зоологічний музей і був першим його директором (1919 — 1926). У 1913 засн. у місті акліматизаційний розсадник культур. рослин (після 1919 — Акліматизаційний сад АН України), яким керував до 1935 (містився на вул. Мельникова № 84; ліквідований і забудований у 70-і рр.;
Дивовижно, але перу науковця-біолога належить група літературних творів: дві фантастичні повісті «Миражи» та «Через тысячу лет. Рассказ Нила Зарубина»; чотири п’єси, вірші.
29 березня 1935 р. від крововиливу у мозок у Києві помер 80-річний академік Микола Феофанович Кащенко; похований на Лук’янівському кладовищі поряд із дружиною та онуками.
Радянська влада заборонила згадувати ім’я Кащенка, знищила книги його брата Андріана Кащенка; територію акліматизаційного саду на Лук’янівці – на розі вул. Дорогожицької та Макарівської у 1975 р. було відведено під будівництво Вищої партійної школи при ЦК КПУ; знесли будинок по вул. Мельникова, 45. На 5-ти га Акліматизаційного саду вижили: один старий платан, кілька грецьких горіхів та рослин айви звичайної сорту Академічна, які й досі цвітуть і родять, незважаючи на те, що їм уже понад 60 років. Нині це територія Інституту міжнародних відносин та Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Український біолог Микола Кащенко, один із перших дванадцяти українських академіків (1918), засновник акліматизаційних садів у Томську та Києві; засновник зоологічного музею Києва, його перший директор.