Вей, вей яке єврейське щастя… Мабуть, про щастя думав 17 жовтня 1896 р. катеринославський єврей Йося Браславський (не знав він, що носить ім’я Сталіна). Він дізнався про народження сина і обрав йому ім’я «шляхетний», що на ідіш звучить як Адольф (ну, не знав він, що це ім’я Гітлера). А талановитий синок закінчив Одеське художнє училище, клас скульптури у А.Мормоне, але пишних слів на адресу Адольфа Йосиповича Браславського не прозвучало, бо у час революційних єврейських погромів Адольф Браславський змінив прізвище на Страхов.
Адік Страхов із ентузіазмом писав плакати для нової влади «Азбука революції»; публікував сатиричні малюнки у газетах «Звезда», «Донецький коммунист», «Сельская правда». 
У 1924 році А Страхов створив плакат «В.Ульянов (Ленін)», за який на міжнародній виставці в Парижі удостоївся Великої Золотої медалі та Гран-Прі. Хрестоматійний плакат – явний стьоб. Придивіться: у центрі шульга. Велетень у кепочці крокує лівою, лівою рукою вказує «вірну дорогу товаришам» на Схід (подалі від пролетарського Заходу), а правицею щось тримає в кишені. Між ногами у вождя зловісні чорні силуети труб, цехів і криваве авто з озброєними багровими ліліпутами-революціонерами.
Голодомор України викосив поголів’я рабів, тому СРСР активно прихопився до жінок. Годі їм бути дружинами та матерями, час перетворитися на «товаришок», одягти чоловічий одяг і крокувати на завод. 
Саме таку особу без статі, вбрану по-чоловічому, гермафродита з важким, холодним поглядом зобразив плакат А. Страхова. Тільки революційна косинка натякає, що прапор у руки взяла особа жіночої статі й прийшла виконувати важку чоловічу роботу, зміцнюючи комуністичний рух.
Відомість принесла стабільність: А. Страхов переїхав до столиці, працював головним художником Державного видавництва. Він виконав орнаментальні розписи за українськими народними мотивами в Будинку ім. В. Блакитного, ілюстрував книги. Адольф Йосипович захопився екслібрисами, але одразу попереджав замовника, що екслібрис «Викрадено з книг Гіляровського» – поза конкуренцією.
У часи сталінського «репресансу» вибухове сполучення Адольф Йосипович майже не звучало: Адік Страхов тихо, скромно жив у Харкові, писав картини для душі.
Воював. Після поранення опинився у Середній Азії, де познайомився з Раїсою Миронівною, одружився. На цей час припадають роботи А. Страхова – тонкого лірика, такі як біблейно-велична й трепетно-цнотлива акварель «Передгір’я Ала-Тау». 
Дружина художника згадувала, що він багато працював «для себе», для душі, виконуючи пейзажі олією, аквареллю, гуашшю. Задушевні, шляхетні, наповнені повітрям і філософським спокоєм картини залишалися вдома. Чи то майстер не бажав із ними розлучатися, чи то гаманці покупців мовчали…
Після повернення до Харкова займався скульптурою: брав участь у численних проектах: палаців культури, кінотеатрів, райвиконкомів.
Створив бронзовий пам’ятник М. Глинці в Запоріжжі (праворуч у куті є напис: А. Страхов. 1954 р.).
3 січня 1979 р. на 83 році у Харкові помер скульптор А. Страхов, автор пам’ятника Глинці у Запоріжжі, який мав стільки цуресу від справжнього імені Адольф, п’ятої графи та прізвища Браславський. Шляхетні слова «Адольф Йосипович Браславський» у вінку епітетів зазвучали тоді, коли їх носія покликала Вічність.
Таке воно єврейське щастя Адольфа Йосиповича…
