Винахідник військової польової кухні помер від голоду.
17 січня 1854 р. у сім’ї збіднілих дворян у Жмеринці (за іншими даними – у Тульчині) народився Антон Турчанович – винахідник польової кухні.
Закінчив Холмську гімназію. Службу в армії розпочав рядовим 18 листопада 1875 року. Брав участь у російсько-турецькій війні. За мужність, виявлену у складі збірного корпусу генерала Михайла Скобелєва під Плевною, був нагороджений георгіївським хрестом, одержав звання прапорщика та направлення у Київське піхотне училище. Поступово ставав підпоручиком, поручиком, штабс-капітаном, капітаном…
З лютого 1898 року він – підполковник, а з лютого 1910-го – полковник. Протягом семи років командував ротою та батальйоном. Коли Антон Федорович став офіцером, він задумався над тим, як полегшити важкий солдатський побут. Адже воїни були і так-сяк одягнені, і напівголодні. Під час походів їжа для них готувалася на вогнищах і в котлах, що їх перевозили в обозах.
У 1903 році було й виготовлено солдатську «кухню-пекарню-кип’ятильню». Пересувну кухню того ж року відправили на випробування на сопки Маньчжурії.
Винахідникові ж міністром торгівлі і промисловості Росії було вручено «патент на привілеї» за номером 12256. А під час першої світової війни всі війська Росії були забезпечені цими кухнями.
З 1910 року Антон Турчанович був призначений Літинським повітовим військовим начальником, а з 1913-го був на такій же посаді у Вінниці. Разом із родиною мешкав у будинку на вул. Свердлова, 89.
Учасник російсько-турецької, китайської та японської кампаній прослужив в армії 40 років. У жовтні 1917 року Тимчасовий уряд, зважаючи на вік Турчановича, звільнив його зі служби, надав пенсію та право носити мундир полковника.
Коли Антон Федорович овдовів, він переїхав до своєї молодшої доньки у Брацлав. Він помер від голоду у 1943 році під час фашистської окупації. Онук Турчановича Георгій Леонідович був головним лікарем Бершадського району.
