17 січня 1714 р. у м. Лубни на Полтавщині народилася перша мемуаристка України княгиня Наталя Долгорукова (до заміжжя Шереметєва).
Її батько фельдмаршал граф Борис Шереметєв на той час мав 62 роки; мати – у першому шлюбі дружина рідного дядька Петра І.
Чотирирічною дівчинка поховала татка, у десять років Наталя лишилася круглою сиротою. На 15-у році вона була засватана за князя Івана Долгорукова. Та за короткий час відбулася низка подій: помер друг нареченого – цар Петро ІІ і на трон зійшла Анна Іоанівна, яка ненавиділа Довгоруких. Всі радили Наталії відмінити вінчання, але закохана дівчина стояла на своєму.
Після року шлюбного життя чоловіка заслали в Сибір і юна дружина поїхала за ним у Березове, потім Тобольськ. Наталії Долгоруковій було 25 років, коли її чоловіка стратили, і вдова з двома синами переїхала до Києва. Розумна красуня, прекрасна вишивальниця життя присвятила вихованню дітей. Та сталося так, що молодший син нещасливого кохання Дмитро став психічно хворим.
Наталія Долгорукова дала освіту старшому синові Михайлу, одружила його з Анною Голіциною, закінчила свої земні справи. Після цього 43-річна княгиня кинула свою обручку в Дніпро та разом із Дмитром поселилася у Флорівському монастирі, що на Подолі.
Вона доглянула Дмитра, а після його смерті прийняла постриг під іменем Нектарії. У монастирі вона написала «Своеручные записки». Прожила княгиня 57 років, похована в монастирі.
Її син Михайло Долгоруков подарував світові сина Івана – поета, мандрівника. Він відвідав Київ, видав мемуари бабусі. Цікаві його спогади «Капище мого серця» та «Подорож до Києва 1817 року», де є докладні описи десятка міст України – від Києва до Одеси.
Залишити відповідь