6 січня 1834 р., у с.Хомутинці, Вінниччина, народився поет, професійний лікар Степан Руданський.
Руданський дуже гарно співав стародавнім наспівом і любив українські пісні, особливо давні. Одна з його пісень – це доля поета, історія його кохання до Марії Княгницької.
Степан і Марія познайомилися в Кам’янці-Подільському, де Степан, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі Маріїної матері – вдови. Степан Руданський та його друг Іван Квартирович закохалися в красуню, обидва хотіли одружитися. Руданський, їдучи до Петербурга, заручився згодою Марії на одруження. Та не так склалося, як гадалося. Батько Степана не дав свого благословення, бо дівчина небагата, розмовляла мужицькою мовою. Руданський поступив до медико-хірургічної академії, відмовився від ситого попівського життя, тому мати Марії заборонила дочці й думати про хлопця. Із північного Петербурга Степан звертався до коханої «Повій, вітре, на Вкраїну». https://www.youtube.com/watch?v=nnNzwFP4esk
«Не за Степана, так за Івана». Так Марія стала дружиною Івана Квартировича.
Ти не моя! І брови чорні
Милує інший, а не я,
І інший хтось тебе пригорне,
А ти, дівчино, не моя!..
Проживши з Іваном 12 років, 1867 р. Марія померла, їй не було й тридцяти, коли вона покинула цей світ. Того ж року померло троє їх діток. Одна з доньок Квартировичів вийшла заміж за священика Віталія Широцького, а син від цього шлюбу – Кость Широцький (онук Івана Квартировича та Марії Княгницької) – прославився як видатний український історик мистецтва, автор відомого путівника по Києву.
Батько Степана відмовився допомагати непокірному синові: голод, холод, навчання, підробітки, віршування (15-17 поезій щодня) – підірвали здоров’я, Руданський захворів на туберкульоз легенів. «І я знов живий світ оглядую, смерті першої не пригадую…»
Він попросився на роботу в Крим. З листопада 1861 року Степан Руданський у Ялті. Тоді там було будинки, населення — 1112 жителів. Містечко було дорогим, тому Руданського переслідували злидні. Жив і одягався завжди просто. Як згадували сучасники, був поет високого зросту, широкоплечий, ходив трохи горблячись, на вигляд поважний, а карі очі світилися добротою. Фінансове полегшення настало через три роки, коли Степан Руданський влаштувався ще й на посаду службового лікаря кримських маєтків (Алупка, Массандра, Ялта, Ай-Даниль) князя С.М Воронцова. В Ялті Руданський жив у двоповерховому будинку біля порту, частину власної землі він подарував місту під фонтан. Рятуючись від самоти, зійшовся з багатодітною вдовою Явдохою Широкою.
Він мав найкращу медичну освіту на півострові, знав більше десяти мов: став першим ветеринарним лікарем, відкрив першу стаціонарну лікарню, першу медичну бібліотеку в Криму (Ялта, 1865 р.); брав уроки малювання у Івана Айвазовського, лікував М. Щепкіна, цікавився археологічними знахідками.
39-річний лікар захворів на холеру під час епідемії. 3 травня 1873 р. у Ялті на руках брата Григорія зі словами: «Україно моя мила…» згас автор пісні «Повій, вітре, на Вкраїну», лікар Степан Руданський. Спочив поет високо над морем на Масандрівському цвинтарі. На надгробному камені викарбували: «Малорусскій поет».
І тільки через сім років Олена Пчілка видала «Співомовки Степана Руданського». 33 вірші Руданського стали піснями: «Ти не моя», «Мене забудь!», «Чорний кольор».
