18 липня 1995 р. – «чорний вівторок». Об одинадцятій годині у Києві у Володимирівському відспівали Володимира – патріарха Української церкви. А далі – великий знак питання. У начебто своїй державі люди не знали, де поховати найвищого достойника. Влада пропонувала Байковий. Добре, але ховаючи патріарха серед цивільних означало поховати легітимність української церкви. Вирішили зробити, як за часів Русі – поховати Софіївському соборі, але брами собору були зачинені, у дворі безліч міліції.
Де шукати правди? До 16-ої години депутати марно шукали керівництво держави: Кучма терміново подався до Білорусії, керував усім Глава адміністрації Діма Табачник. Час спливав, ховати після заходу сонця – великий гріх… От і розпочали українські депутати, священики, вірні церкви копати яму біля брами дзвіниці. О 19:20 розпочали поховання. І тоді перший заступник начальника ГУ МВС у Києві Будніков дав розпорядження загонам «Беркуту» розігнати процесію. Команда: «Натовп бити — унсовців калічити!»
Розчахнулася брама, і з криком «Бєй хахлоф!» вискочили осатанілі «беркутівці».
Передзвони храмів над борами
Линули скорботно з далини
Раптом із розчахнутої брами
У шоломах слуги сатани.
Звідусіль киями люд накрили.
За щитами – розхижіле зло.
Що ординці? Лиш вогонь та стріли..
У ординців газу не було.
Люде мій, не дайся у вудила,
Не таку ждав правду, не таку.
Україна руки заломила
І Богдан поблід на румаку.
До 22-ої години били, добивали ґумовими кийками лежачих, шматували державні прапори. Відпрацювали і хутко зникли
Розповідає Микола Поровський: Щойно машина в’їхала на Софійську площу, я побачив як ОМОНівці б’ють людей і женуть їх брутально під побоями із площі! Я дістав депутатське посвідчення і кинувся до входу в Софію, де в оточенні кількох десятків ОМОНівців знаходились депутат В Червоній, 2 священики і ще хтось. 1 чи 2 чоловіки. Труна із тілом Патріарха стояла біля викопаної могили. «Миколо-хоронимо! Помагай опустити труну в могилу!» Ми вчотирьох опустили труну в могилу і заходились руками, уламком якоїсь дошки загортати могилу. ОМОНівці пробували перешкоджати, але силу до депутатів не застосовували. Ми із Червонієм, тримаючи дошку з двох сторін, згортали нею землю в могилу і таки засипали її! «Отак творять історію», – сказав випроставшись Червоній, витер піт з чола і перехрестився. Так був похований біля Софійської дзвіниці Патріарх Київський і Руси-України Володимир(Романюк) Ручаюсь за кожне слово, бачив фільм цього моменту на оперативному відео – Микола Поровський.
Відбулася перша офіційна зачистка пострадянської України від українців.
