– От рахуба! Все у нас, не як у людей! – репетує Хомівна.
– Сонечко, хто тебе так завів?
– Як хто? Вселюдська кривда! Дві наймелодійніші мови світу – італійська та українська. Так Італія, італійська мова існують тисячоліття, а ми – то Київська Русь, то Україна. А мова? То старослов’янська, то латина, то російська, німецька, польська… І де в світі правда?
– Ну, добре там, де нас немає. Давній Рим спілкувався латиною і не відав, що стане Італією, заговорить італійською. До речі, коли не стало Давнього Риму, канонічною мовою була латина: нею викладали, писали твори поети.
– Та ти шо? І давно це було?
– Давненько! Наприклад, Аліґ’єрі Данте (1265- 1321), якого називають «батьком італійської літератури» першим почав писати літературні твори народною мовою (тосканійським діалектом), а не латиною…
– Шо? Шедеври, присвячені монні Біче (Беатріче), «Божественна комедія» писалися діалектом? 
– Та да… По суті, закоханий поет тільки тричі бачився з Беатріче і лише двічі розмовляв. Вперше заговорив дев’ятирічним хлопчиком із дочкою сусіда, молодшою на рік. Вдруге – через 9 років, коли вся в білому юнка у присутності двох матрон, ішла вулицею та привіталася з ним. Після цього уві сні Данте побачив свій перший сонет. Втретє зустрілися на чужому весіллі. Дівчина рано вийшла заміж, у 24 роки померла.
До речі, Франческо Петрарка (1304-1374) писав в основному латиною, 
366 сонетів і канцон Лаурі – діалектною мовою. 
Андре Моруа запевняв, що Байрону належать слова: «Невже ви думаєте, що, будь Лаура дружиною Петрарки, він би все життя писав сонети?». На що Ігор Губерман відгукнувся: «А Байрон прав, заметив хмуро, / Что мир обязан, как подарку, / Тому, что некогда Лаура / Не вышла замуж за Петрарку».
Зрештою, Італія постала тільки в ХІХ ст., тоді ж завершила формування літературна італійська мова.
– Так, виходить, ми не пасемо задніх?
– Якби ж не 400 років кремлівської окупації…
