19 серпня 1863 р. у с. Рівному (тепер Кіровоградщина) побачив світ хлопчик-непосида, як кажуть «із шилом у одному місці», на ім’я Самійло Дудін. Його батько, Мартин Дудін – драгун у відставці, сільський учитель. Хист до малювання Самійло виявив у ранньому віці. Після закінчення школи Дудін вступив до Єлисаветградського земського реального училища, в якому до IV класу був земським стипендіатом, а потім за неуспішність та погану поведінку навчався на кошти батьків, зрештою із шостого класу був відрахований.
Та смаку до життя Самійло не втратив: відвідував гурток самоосвіти, вечірні рисувальні класи, засновані академіком портретного живопису Петром Крестоносцевим. Багато малював оголених натур, мріяв про кар’єру художника, але С. Дудін враз поміняв орієнтацію.
Юнак брав участь у роботі гуртка «Громада», читав нелегальну літературу, перекладав письменників – народників українською, досліджував створення вибухових речовин, вирізав із дерева печатки. За це 21-річного Дудіна арештували і на три роки вислали на Забайкалля.
Там Дудін зустрівся з відомим ученим — мандрівником Г. Потаніним і за його порадою зайнявся збиранням фольклорного та етнографічного матеріалу бурятів і монголів, серйозно вивчав фотосправу. У 1891 році за рекомендацією Потаніна його включив на посаду художника — фотографа до складу своєї знаменитої експедиції в Монголію видатний учений В.Радлов.
У 1891–1897 рр. був вільним слухачем у Петербурзькій Академії мистецтв у викладача І. Рєпіна. За картину «В храм Таніти» отримав звання художника. У 1894 році, перебуваючи на Єлисаветградщині та Полтавщині створив серію світлин «Українці».
У 1898 р. художник-пенсіонер перебував у Франції; побував у Берліні, Дрездені, Мюнхені, Відні, Амстердамі.
Самійло Дудін, один із найвидатніших фотографів європейського рівня, якого називають «співцем Середньої Азії». Самійло Мартинович зробив понад 600 фотографій для Всесвітньої виставки у Парижі 1899 року. З’ясувалося, що і нині прикрашають зібрання етнографічного музею у Гамбурзі 495 скляних негативів С.М. Дудіна 1899 р. про казахів. Шедеврами фотомистецтва фахівці називають 2000 знімків, зроблених Дудіним у Середній Азії.
У 1911 р. в Києві вийшла «Ілюстрована Шевченківська бібліотека» (24 книги) з роботами художника Самійла Дудіна. Він виконав 27 ілюстрацій до петербурзького видання «Кобзаря», ілюстрував повісті Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород».
І сьогодні С. Дудін вважається найкращим знавцем туркменських килимів.
За кількістю та різнобічністю своїх обдарувань Дудін нагадував «ренесансних людей»: художник (закінчив Академію мистецтв, учень Рєпіна), вчений-орієнталіст та етнограф (автор багатьох наукових праць про мистецтво буддизму та ісламу), колекціонер (зібрав унікальну колекцію східних килимів, неперевершеним знавцем яких вважається й досі), бібліофіл (завсідник букіністичних книгарень ), учений-мандрівник (учасник декількох наукових експедицій у Монголію, Туркестан та Західний Китай).
Самійло Дудін помер 8 липня 1929 р. на 66-му році від розриву (паралічу) серця з фотоапаратом у руках, перебуваючи зі студентами-географами на університетській станції у селищі Саблиному під Ленінградом, де керував літніми практичними роботами студентів.
