10 квітня 1882 р. у Парижі у віці 82 років померла графиня Евеліна Ганська, вдова Оноре Бальзака. Інтрига чи вигода їх з’єднала? Кажуть, була любов, а не кохання: вона любила його славу, а він – її гроші. Не було таємницею, що хронічні борги, полювання численних кредиторів супроводжували відомого письменника, змусили його обирати: чи до боргової в’язниці чи до еміграції.
Графиня Евелі́на (Єва) Га́нська в дівоцтві Ржевуська (Жевуська) народилася 6 січня 1801 р. у Погребищі. Вона була з давнього шляхетського роду, праправнучка королеви Франції Марії Ліщинської, дружини короля Людовика XV. Вродлива, начитана, інтелігентна Евеліна Ганська досконало володіла англійською, німецькою, польською, російською, українською, французькою, мала літературний талант, грала на фортепіано, любила подорожувати, танцювати. Вона неодноразово була зіркою балів у Санкт-Петербурзі, Європі, літературних салонів Одеси. Евеліна, вихована на французьких романах панянка, мріяла про кохання, але її видали заміж за вдвічі старшого чоловіка.
Граф Вацлав Ганський – культурний, інтелігентний чоловік, збирач автобіографій відомих людей, шанувальник музики Россіні. Він мав 21 тисячу акрів землі та 3 тисячі душ кріпаків. На весіллі чоловік подарував їй палац у Верхівні, так Єва Ганська стала однією з найбагатших жінок імперії. Білосніжний особняк із колонадами в стилі ампір і розкішною бальною залою зі скляними дверима та багатими барельєфами на стінах. По обидва боки від палацу — флігелі з підземними переходами. В одному з них жив управитель, в іншому була кухня, з якої слуги носили страви до їдальні панського будинку. Родина Ганських полюбляла підземелля: ними була помережана вся територія маєтку; один виводив зі спальні Евеліни до купальні, інший – до каплиці. У англійському парку оранжерея, рідкісні породи дерев і квітів, привезені з усього світу. Був лебединий став, зоопарк, де були клітки-вольєри з живими ведмедями.
Евеліна Ганська народила п’ятеро дітей, четверо з яких померли маленькими, залишилася тільки Анна. Уся дівоча романтика лишилася в романах Оноре Бальзака. І розпочався епістолярний роман. Вона написала письменникові листа, зітканого з компліментів; без зворотної адреси. «Ваша душа прожила століття, шановний добродію, а між тим мене запевнили, що Ви ще молоді, і мені захотілося познайомитися з Вами. Коли я читала Ваші твори, серце моє тремтіло; Ви показуєте істинне: гідність жінки, що любов для жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює в Вас чудова тонкість душі, вона-то і дозволила Вам вгадати душу жінки». І підписалася «Чужоземка». 33-річного Бальзака адресатка заінтригувала, йому лестила її непересічна обізнаність у колізіях романів, і він написав палку відповідь. Від того часу Ганська жила листуванням, що тривало 17 років, і надією на зустріч.
Через півтора року листування Ганська з Бальзаком зустрілися у Швейцарії. «Віртуальні закохані» не очікували, що повний, коротконогий пан із масним рідким волоссям – знаменитий письменник, а висока пишна пані – таємнича чужинка. Бальзак познайомився з чоловіком Евеліни – Венцеславом Ганським, який розповів про свої багатства та запросив письменника до Верхівні. Граф був у захваті від зустрічі з видатним письменником, Оноре та Евеліні майже не вдавалося залишитися наодинці. Бальзак повернувся до Парижа окриленим, зустріч він згадував усе життя. Згодом були вони бачилися в інших містах: у Женеві (там Евеліна подарувала Бальзаку коштовний перстень, який письменник назвав своїм талісманом і носив до останнього дня), у Санкт-Петербурзі, Відні. Розлучаючись, закохані надсилали палкі листи. «Моя дорога, моя кохана дружино… Я бачив тебе, говорив із тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі…», — писав Бальзак Евеліні. «Не наважусь зізнатися моєму лікареві, що вмираю з кохання до жінки, що через це плачу, як дурень, у своєму кабінеті, що нічого мені не хочеться, що тужу…» Це слова з листа Бальзака, велетня людського духу. «Хочу мати тебе за дружину, інакше не хочу жити».
З часом листи від Евеліни надходили все рідше. Вона віддалилася від Бальзака й присвятила себе вихованню єдиної дочки Анни. Бальзак, занепокоєний мовчанням коханої, звернувся за порадою до ясновидиці, потім до відомого чаклуна Балтазара. У січні 1842 року з України прийшов лист із чорною печаткою, в якому сповіщалось про смерть Вацлава Ганського. Шлях до спільного щастя звільнено. Багатій вдові зробив пропозицію композитор Ференц Ліст. Майже кожний новий лист Бальзака до Евеліни містив палкі пропозиції взяти з ним шлюб, адже так Евеліна звільнить його від боргів, дасть можливість творити, надихне на великі справи! «Я стану руським, — пише він, — якщо Ви не заперечуєте проти цього, і приїду просити в царя необхідний дозвіл на наш шлюб». Евеліна з відповіддю не поспішала. Вона ще довго не могла вийти заміж за Бальзака. За законами Російської імперії дати дозвіл на вступ до шлюбу з іноземним підданим і на вивезення за кордон родового стану міг дати тільки імператор Микола I. Лише після передачі нерухомості своїй дочці Евеліна могла вийти вдруге заміж. У липні 1843 р. Оноре вирушив до Петербурга, щоб зустрітися зі своєю Північною Зорею. Однак одруження відклали. Під час зустрічі в Дрездені навесні 1845 р. Єва завагітніла. Всі мрії Бальзака були про сина Віктора – Переможця, але народилася мертва дівчинка. З часом тон листування Ганської з Бальзаком змінився – на папері поменшало пристрасних зізнань і зітхань, збільшилася кількість закликів до економності й порад щодо управління маєтком. Іноді закохані сварилися через небезпідставні ревнощі Евеліни, чергові закоханості Бальзака (французька преса повідомляла про трьох його незаконнонароджених дітей).
У вересні 1847 р. Оноре поїхав в Україну, у Верхівню, але повернувся ні з чим. Ганська відмовилася від заміжжя, бо брати Ганської пишалися своїм родом, багатством і вважали непристойним шлюб сестри з людиною, яка живе на літературні заробітки. 
Романіст був наполегливим: у вересні 1848 р. він знову відвідав Верхівню. Біля парадного входу під розкішним кленом стояла графиня Ганська, одягнена у фіалкові шати (улюблений колір Бальзака). Ганська проконсультувалася з лікарем, який вказав на безнадійний стан Бальзака, але вона зважилася на шлюб. «Стільки смутку в цьому чудовому нашому романі, – писала Евеліна братові Адаму Ржевуському, – Я знаю добре, занадто добре, що пан Бальзак – приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго. Щастя для нього, що він про це не відає, і що він увесь сповнений планами на майбутнє, про які я слухаю зі стиснутим серцем, бо знаю аж надто добре, що нема для нас майбутнього! Однак думка, що я можу бути потрібна цьому великому розумові й цьому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і, кажуть лікарі, він має померти, нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці». Цим сказано усе. Це була справжня самопожертва: вийти заміж за важкохворого, який уже фізично не міг бути її коханцем, як письменник майже не працюватиме – для цього треба було мати велике серце й велику мужність.
Неділя. Дощ. Сьома ранку 14 березня 1850 року. У Бердичеві в римсько-католицькій церкві Св. Варвари відбулося вінчання. Графиня Евеліна-Констанція Вікторія Ганська стала мадам де Бальзак. Присутніх було мало – донька Ганської Анна, свідки – граф Густав Олізар та граф Жорж Мнішек. Обряд здійснював брат дружини Олізара, Житомирський прелат Віктор Ожаровський та канонік Йосип Білоблоцький. Книга із записом про вінчання зберігається в Житомирському державному облархіві. Оноре написав колишній своїй коханці та близькому другові мадам Зюльмі Карро: «Тільки Ви повинні дізнатися від мене про щасливої розв’язки великої і прекрасної драми серця, що тривала шістнадцять років. Три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку любив, яку люблю ще більше, ніж раніше, і буду любити до самої смерті». «Я не мав ані щасливої юності, ні квітучої весни, але тепер у мене буде сонячне літо і тепла осінь».
Коли подружжя приїхало в Париж, Бальзак був важко хворий, її очікували три місяці безсонних ночей
18 серпня 1850 р. Оноре де Бальзака не стало. Ганська прожила ще 32 роки. Евеліна Ганська взяла на себе його борги, врятувала від злиднів матір Оноре, видавала твори Бальзака. Донька Анна з Жоржем Мнішеком дітей не мали, переїхали в Париж до матері. У 1851 р. Евеліна познайомилася з художником Жаном Жиго, їх зв’язок тривав до її смерті.
10 квітня 1882 р. у Парижі у віці 82 років Евеліна Ганська померла.
Через рік після смерті Евеліни зять Жорж збожеволів і помер. Мереживні шалі, пошивки, вишивки, вишукана китайська порцеляна, діамантові убори розорили спадкоємицю Верхівні. Вона продала замок Борегар і пішла в монастир «Дам де Ла Круа». Анна прожила 90 років. Бальзака, Евеліну, Анну та її чоловіка поховано на Пер – Лашез у Франції.
