Хто б подумав, що назва цієї пташини збільшить список моєї вражини?
А таки було ж. На початку дев’яностих, коли влада загравала з українцями, інститут, де я працювала, переходив на державну. Мовників було двоє, тому нам постійно телефонували. Мій колега охороняв телефон і кидався на нього, як Матросов на амбразуру. Але у кімнаті голоси додзвонювачів голосно лунали. Так і того разу біологиня частила в слухавку:
– Валєра, как па-укрАински «валчок» і «выпь»?
Валера відчув свою значимість – вмить роздувся (от коли я розумію, чому французи «голуба» називають «піжон»!), лисина зросилася, і повагом видав:
– Так і буде: вип, тільки без м’якого знаку та дзиґа.
Мені б змовчати, але я прошепотіла:
– Малий і великий бугай.
Усьо! Колега геть спаленів і чкурнув із кабінету. Потім завітав добряк директор і почав мене діставати:
– Пані Ганно, я розумію, що Валєра – не подарунок, але нащо його бугаєм обзивати?
Довелося діставати словники та пояснювати, що
По-перше, російське “выпь” – це великий бугай, чий крик низьке «трумб» чи «у-трумб» чути за 2-3 кілометри; у білоруській цей пташок – теж бугай; в одному з детективів Конан Дойла натураліст Степлтон пояснював звуки, які начебто породжував собака Баскервілів, криками бугая.
По-друге, волчок – це малий бугай (пташка, родич чаплі, який кричить «ру»), а не іграшка дзиґа (юла).
По-третє, Валєра на бугая не тягне.
– А й правда: Валєра на бугая не тягне!
