Іван Падалка

Пiдстрижений «пiд горщик» модернiзований запорожець, генiальний графiк i стиліст Іван Падалка – найкращий учень Михайла Бойчука, в 1920-х його ім’я було внесено до сотні найкращих художників Європи ХХ століття…
Іван Падалка народився 15 листопада 1894 р., у с. Жорнокльови Золотоніського повіту на Полтавщині в козацькій сім’ї селянина. Тато та дід були вихідцями з козаків Гельмязівської сотні Переяславського полку. Хоч і десяток дітей батьки мали, але про освіту їхню дбали. Іван навчався в церковно-парафіяльній і дворічній міністерській школах, потім у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, але був виключений за поширювання української преси. Завдяки О Сластьону влаштувався працювати у майстернях при Полтавському етнографічному музеї.
У Івана Cелезньова він упродовж чотирьох років навчався в Київській художній школі, у 1917—1920 рр. — в Українській державній академії мистецтв (під керівництвом В. Кричевського та М. Бойчука). Киян шокував цей красень: високий, з довгим золотим волоссям, за вухами – квітки сон-трави. На сандалях – такі ж квітки.
Щоб не сидіти на шиї батьків, кожного літа їздив до Полтави, був у губернському земстві конструктором-малювальником українських меблiв. Разом з М. Бойчуком брав участь у розписах Луцьких казарм у Києві (1919), де створив композицію повернення селянської родини з косовиці.
У 1922 році Іван Іванович одружився з художницею Марією Пасько, родом із Миргорода. У тому ж році народився син Євген. У жовтні 1922 р. І.Падалка в числі першого та єдиного випуску УАХ отримав диплом художника і був направлений у Миргородський, а потім — Межигірський керамічний технікум. Марія Яківна в цей час проживала в батьків Івана Івановича в селі Жорнокльови.
Нарешті у Харкові спромоглися на кооперативно житло, сім’я об’єдналася. Це було щастя: безмірно добрий чоловік, який особливо любив дітей і якого любили люди. Іван Іванович – чудовий оратор, став професором у Харківському (1925—1934 рр.) та Київському (1934—1936 рр.) художніх інститутах. Коли на диспутах у Харківському художньому інституті він брав слово, із залу кричали: «Падалку не обмежувати регламентом, нехай говорить! Його слухати — одне задоволення!» (Щось я у Верховній раді такого ніколи не чула!)

Cтворив картини «Збирають баклажани», «Молочниці», «Cіножать», «У колгоспному саду», «Фотограф на селі», «Шахтарі» та ін., портрети М. Коцюбинського, П. Панча, Г. Cковороди; гравюри і графічні цикли «Атака червоної кінноти», «Вантажник», «Дніпрельстан» «Криворіжжя», «Несуть товариша», «Полільниця», «Яблучко» та ін. Його картини експонувалися та успішно продавалися на виставках у Голландії, Данії, Італії, Німеччині, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Франції, Японії.

Падалка разом з іншими бойчукістами брав участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові (найбільший на той час монументальний комплекс в Україні).
Іван Падалка заарештований 29 вересня 1936 року як «ворог народу». Під час арешту були конфісковані картини, знищений його особистий архів. Художника кинули у підвали Жовтневого палацу, головної катівні енкаведистів у Києві. До 10 жовтня, незважаючи на безперервну обробку досвідчених слідчих, він мужньо тримався на допитах, заперечував всі надумані звинувачення. Потім шантаж долями дружини та сина зламав. Розчавлений морально і фізично, підписував не читаючи все, що підносили йому слідчі. Не думав про майбутнє, впевнений в тому, що життя скінчилось.
Марія з Харкова приїхала на побачення до чоловіка. «Його перші слова були: «Як Женя?» (синку йшов 14-й рік). Я відповіла і зразу ж оголосили: «Побачення закінчилось!» Іван уже на ходу сказав: «Це останнє наше прощання з тобою, Марієчко, навіки останнє!» «Ні! Ні! — закричала я. — Це непорозуміння, розберуться і ми знову будемо разом!», – згадувала Марія.
Наступного дня після оголошення вироку Івана Падалку розстріляли. Розтерзані тіла жертв більшовицького «правосуддя» з палацу нишком вивозили критими автівками у Биківнянський ліс, що під Києвом.
Через кілька днів після розстрілу чоловіка Марія Пасько була заарештована за шпигунство та недонесення на чоловіка». Коли її виводили, підійшов Женя і шепнув на вухо: «Мамо, я боюся!» Її забрали, а дитина залишилася напризволяще одна в кімнаті. 14-річного сина Євгена органи НКВС відправили в дитячий будинок до Куйбишева. Більше ніколи мати не чула про сина.
Спочатку знаходилась в Харківській тюрмі, потім була вислана на Колиму, де й перебувала 21 рік. У таборі працювали щоденно без вихідних. За рік давали два вихідних. Після реабілітації повернулась в Україну, марно шукаючи сина. Померла Марія Пасько в Кременчуці у 1991 році.