3 червня 1944 року, селище Лозова Павлівка (нині м. Брянка), Луганська область народився Костянти́н Петро́вич Моро́зов – Міністр Оборони, який не розкрадав армії, а дбав про неї.
Батько — Петро Степанович (1915–1954) учасник Другої світової, після війни працював електриком на шахтах Донбасу, загинув на виробництві. Мати — Катерина Іванівна (1916–1997) шкільна вчителька.
Костянтин Морозов 1967 року закінчив Харківське вище військове авіаційне училище льотчиків ВПС ім. С. Грицевця, служив льотчиком у складі ВПС Північної групи військ. 1975 року з посади командира авіаційної ланки поступив на командний факультет Військово-повітряної академії ім. Ю. Гагаріна, яку закінчив 1975 року. Проходив службу в Липецькому ЦБЗ і ПЛС ВПС, МВО на посадах льотчика-інструктора, командира авіаційної ескадрильї, заступника командира авіаційного полку, начальника авіабази з дослідження бойового використання винищувальної авіації (Турк. ВО), заступника командира і командира авіаційної дивізії ЦГВ. 1984 року направлений на навчання в Військовій академії Генерального штабу ЗС СРСР ім. К. Ворошилова, яку закінчив 1986 року. Генерал Костянтин Морозов згадував: «За тридцять років служби моя родина поміняла п’ятнадцять гарнізонів. Вважали, що це дуже романтично»
Ще за часів совєтів 3 вересня 1991 р. Верховною Радою України призначений першим міністром оборони України.
Перший офіційно склав присягу на вірність українському народові (6 грудня 1991).
І рівно за два роки визріло рішення про відставку. 3 вересня 1993 р. о 10:00 в Масандрівському палаці розпочалися переговори з РФ. Українську делегацію очолював Президент України Леонід Кравчук. До її складу входили Прем’єр-міністр Леонід Кучма, віце-прем’єр В. Шмаров, міністр оборони генерал-полковник К. Морозов, генерал-полковник І. Біжан, віце-адміралМ. Клітний, віце-адмірал Б. Кожин, віце-адмірал В. Безкоровайний, контр-адмірал В. Фомін та інші.
Російську делегацію очолював Президент Росії Борис Єльцин.
Під час розгляду флотського питання В. Шмаров виклав пропозицію про створення об’єднаного командування тимчасово неподіленого Чорноморського флоту. Після нього виступив К. Морозов, який зробив заяву про те, що весь ЧФ має належати Україні повністю. Леонід Кучма тут же дав зрозуміти, що це лише особиста думка міністра оборони, яка не є офіційною позицією України. У наступному слові П. Грачов пояснив, що все запропоноване українською стороною для МО Росії не підходить, що Росія командувала і буде командувати Чорноморським флотом, і для цього їм не потрібне ніяке об’єднане командування, а потрібно просто, щоб Україна передала Росії свою частину флоту за газові борги. Після цього оголосили перерву. За півтори години президенти держав виступили з заявами. Б. Єльцин сказав, що готовий купити Чорноморський флот, а Л. Кравчук — що готовий його продати. Запис про це було зроблено в протоколі зустрічі.
Українська позиція Міністра оборони Костянтина Морозова: ніякого продажу не буде, після поділу флоту всі неукраїнськi кораблі повинні бути виведені з територіальних вод України була підтримана командами сторожевих кораблів «Гетьман Сагайдачний», «СКР-112». Вони звернулися із заявою-засудженням, просили подати позов до міжнародного суду.
Через суттєві принципові розбіжності з вищим керівництвом держави К. Морозову довелося піти у відставку.
15 квітня 1994 р. у Масандрі Президент Кравчук, прем’єр-міністр Кучма змушені були продати флот, вивезти всі ядерні боєголовки, інфраструктуру (землі) віддати за газ. Після такої «капітуляції» Леонід І Кравчук оголосив дострокові вибори президента 1994 р. Леонід ІІ Кучма переміг
У 1994–1995 рр. Костянтин Морозов вивчав англійську мову, політологію, основи державного управління, політику міжнародної безпеки як старший науковий працівник Гарвардського університету (Kennedy School of Government), (Бостон, США). Закінчив докторантуру Міжнародного відкритого університету (2003) з дипломом доктора філософії в галузі політології (PhD).
Від 1996 року — на дипломатичній службі. До 2000 року — радник-посланник, головний координатор співробітництва України з РПАС, ЄС, ЗЄС у військовій сфері Посольства України в Брюсселі, заступник Глави Місії України при НАТО (від 1998 р.). Від травня 2000 р. до листопада 2007 р. — Посол України в Ісламській Республіці Іран, Посол з особливих доручень МЗС України (основний напрямок роботи — відносини Україна — НАТО), Глава Місії України при НАТО (Брюссель, Бельгія).
У жовтні 2007 р. через зміну позиції уряду України в питанні інтеграції в НАТО добровільно пішов у відставку.
Справжній громадянин України, лицар честі Костянтин Петрович Морозов – той маяк, що осяває шлях нації, або, як казали старі люди, шляхтич.
