7 (20) липня 1893 р. народився в селі Багдаді (Західна Грузія) в сім’ї керівника Багдадського лісництва Володимира Костянтиновича та Олександри Олексіївни Маяковських.
«Я – не из кацапов-разинь.
Я – дедом казак,
другим – сечевик,
а по рожденью – грузин», –
писав Володимир Маяковський. Його батько — дворянин, чиї предки були з козаків Запорізької Січі, у списку козацької старшини мав трьох Маяковських. Олександра Павленко – мати поета, походила із роду Кубанських козаків (14 Павленків у списку козацької старшини). Поет не цурався своїх козацьких коренів, а пишався ними. У школі та з друзями Володимир спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською.
У 1912, 1913, 1914 pp. Маяковський тричі відвідав Україну. На Херсонщині, у Чорнянці, Додік Бурлюк створив футуристичний гурт «Гілея» (геродотівська назва скіфської землі у руслі Дніпра). На дачі в Чорнянці побував і Володимир Маяковський. Двоє українців створили у Петербурзі товариство кубофутуристів «Гілея». Бурлюка і сьогодні називають батьком футуризму, якого Володимир Маяковський назвав своїм учителем. Якось Давид підрахував свої витрати на футуризм і заявив: «Увесь російський футуризм коштує лише 300 карбованців». Тільки дві країни планети – Італія та Росія – мали футуризм.
Під час концертних виступів в Одесі Маяковський зупинявся у братів Бурлюків, які тоді студіювали в художньому училищі.
У 1913 р. талановитий красень 21-річний Маяковський познайомився з 17-річною Марією Денисовою і захопився нею. 
Одеситка – молодша сестра дружини інженера Філіппова, студентка художнього училища вразила поета. Він тигром метався кімнатою, повторюючи: «Що робити? Що ж робити?» А Марія мала свого кавалера і охоче відвідала концерт Маяковського. Артисти приїхали на два концерти, два дні, але затрималися на тиждень. Володимир за цей час зробив портрет панни. Коли гастролери сіли в поїзд «Одеса – Кишинів», Маяковський почав писати перші рядки поеми «Облако в штанах»; відомі
«Это было, было в Одессе…»
“Приду в четыре”,- сказала Мария.
Восемь.
Девять.
Десять.
Вот и вечер
в ночную жуть
ушел от окон,
хмурый,
декабрый.
В дряхлую спину хохочут и ржут
канделябры.
Меня сейчас узнать не могли бы:
жилистая громадина
стонет,
корчится.
Что может хотеться этакой глыбе?
А глыбе многое хочется!
Марія стала стала прообразом героїні твору. Дуже скоро Марія виїхала до Швейцарії, стала відомим скульптором, вони листувалися до кінця його днів.
З 1924 р. щороку приїздив в Україну. У 1924 р. Маяковський знову потрапив до Одеси. Вночі, після концертів, він ходив у порт, слухав, як розмовляють кораблі, написав «Разговор на одесском рейде десантных судов». Після розгляду судна «Теодор Нетте» Маяковський створив «Товарищу Нетте, пароходу и человеку». Бував тут поет у 1926-му та 1928 рр. Відвідав Київ, де виступав із літературними концертами у 1913, 1914, 1924. Подарував місту поезію «Київ» (опублікована 1924 у газеті «Пролетарская правда»), присвятив Україні теплі рядки у віршах «Борг Україні» (1926), «Нашому юнацтву» (1927), «Три тисячі і три сестри» (1928) й ін.
У 1928 р. був у Запоріжжі, виступав у Народному домі (пізніше к/р ім. Леніна). У Харкові Маяковський був на відкритті більярдної.
А сталося таке. У письменників Харкова з’явився власний клуб з величезним залом, робочими кімнатами, бібліотекою та читальним залом, рестораном і більярдною в підвалі. От тільки виділених грошей на більярдні столи не вистачало.
Це вкрай обурило фана більярду Володимира Маяковського, який тоді перебував у Харкові, і він виклопотав українцям більярдний стіл.
У день відкриття більярдної в підвалі клубу було багатолюдно. Першим повинен був узяти кий в руки неперевершений більярдист В. Маяковський і зіграти в американку «на викидку»: той, хто переграє Маяковського, оголошувався королем більярду.
Надалі «короля» повинні були пропускати в клуб позачергово й безкоштовно, так як тоді за час користування більярдом платив той, хто програв.
Ніхто не сумнівався, що королем залишиться Маяковський, адже він, починаючи партію, сам клав у лузу всі вісім куль, навіть не даючи супернику можливості вдарити. Маяковський переграв усіх бажаючих. Володимир Сосюра вибіг із клубу зі сльозами на очах і наткнувся на Майка Йогансена. 
Щирий безпосередній Володька поплакався другові – одному з трьох найкращих харківських більярдистів.
У цей час Маяковський зухвало запропонував фору в чотири кулі, але вступати з ним у поєдинок не наважувався ніхто з присутніх. І раптом зайшов поет і прозаїк Майк Йогансен. Він відмовився від фори і запропонував битися на рівних. Домовилися грати на ганьбу з контрою: якщо в перших двох партіях трапиться нічия, грати третю. У залі зашуміли. Друзі обступили Майка, умовляли його не лізти в пляшку. У цю паузу Маяковський замовив пляшку «свого» пива «Нова Баварія», для якого він за сто рублів склав рекламу:
«Яка б не була аварія,
п’ю пиво «Нова Баварія».
Кинули монетку, починати випало Йогансену. Він вдало розбив пірамідку і почав одну за одною заганяти кулі в лузи. Публіка затамувала подих. Ніхто не наважувався розмовляти, чути було лише стукіт кия. Маяковський спокійно закушував пиво солоними сухариками. Йогансен вісім разів обійшов навколо столу, вісім разів ударив і забив вісім куль – партія була виграна.
Маяковський напружився, бо не розраховував зустріти гідного суперника. Він примружився, прицілився, розбив пірамідку і теж зіграв блискуче – жодного удару для Йогансена. Виграш мала вирішити контра. У Йогансена була психологічна перевага – всі присутні вболівали за нього, але у Маяковського була фора тактична – він починав третю партію. Він замовив ще пляшку пива, запропонував партнеру випити, але Йогансен відмовився експромтом:
«Хто шукає сили в «Новій Баварії»,
тому загрожують аварії».
Маяковський спохмурнів і впевнено розпочав вирішальну партію. Майк сердито пересмикнув плечима і поклав кий на довгий борт, розуміючи, що вдарити йому не доведеться. І раптом … Маяковський промазав! Йогансен схопив кий і відігрався. Однак на четвертій несподівано помилився. Тепер уже відігрався Маяковський. Гра йшла з перемінним успіхом, розрахунок був тільки на те, у кого здадуть нерви. Після кількох взаємних відіграшів Йогансен поклав ще дві кулі і виграв. Майк у захваті стрибав навколо столу і щось вигукував, але, пам’ятаючи про закони гостинності, запропонував партнеру реванш.
Розсерджений Маяковський відмахнувся і визнав поразку. Гра була на ганьбу, тому поет-трибун заліз під більярдний стіл, звідки голосно і виразно продекламував пушкінську «Пташку божу». До речі, за спогадами Гнєдича саме в Україні О. Пушкін почув вираз «ластівка «пташка Божа».
Юрій Смолич у «Розповіді про неспокій» описував, як настав час покидати буду, а Маяковський застряг: його не пропускало пивне черевце. Одні смикали поета за ноги, інші – за голову. «Братці! – заволав Володимир Володимирович. – Змилуйтесь! Розірвете ж! Четвертуєте ж!.. Здаюсь! Більше не буду! Йогансен – король! Братиму в нього фору! Тільки пустіть! Відпустіть!
Так Йогансен став королем.
14 квітня 1930 р. в Москві Володимир Володимирович Маяковський вистрелив собі в серце. Перед смертю поет залишив лист, адресований «Всім». «Все, як кажуть, «інцидент поперчений», об побут розбився любові баркас. Життя, сподіваюсь з тобою ми квити, до біса рахунки мук, болю й образ. Щасливо залишатися.»
Офіційна версія – самогубство. Похований на московському Ново-дівочому кладовищі.
