Костянтин Ушинський – «великий російський педагог?»
Не жалував Ушинського царський уряд, не милував радянський:
у 30-х роках його називали реакціонером,
з 40-х років «видатним вітчизняним»,
із 1945 р. «великим російським педагогом».
Костянтин Дмитрович Ушинський народився 19 лютого (2 березня) 1824 в с. Богданка на Новгород-Сіверщині (за іншими відомостями в Тулі). «Ні, я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Усі родичі, діди, дядьки та батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі».
Його батько зі Слобідщини багато років перебував на військовій службі, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, вийшов у відставку підполковником, був повітовим суддею в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської губернії, у 1838 р. отримав дворянський титул. На березі Десни батько придбав скромний маєток «Покровщина», де пройшло дитинство і отроцтво Ушинського.
Брат батька, Володимир – контр-адмірал.
К. Д. Ушинський – також корінний козак-сіверець (його мати – Любов Степанівна Гусак-Капніст із Новгород-Сіверщини, онука графа Василя Капніста, правнука гетьмана Дорошенка). Садиба Ушинських у с. Богданці, розташована за містом на високому березі Десни, була віном матері. Разом із маєтком були землі та кріпаки, але Ушинські дали своїм кріпакам волю й землю (задовго до царського указу!). Мама володіла англійською, німецькою, французькою мовами; займалася навчанням трьох синів, але померла, коли Костеві було 11 років. Мамина змістовна домашня освіта дозволила Костеві вступити одразу до 3 класу Новгород-Сіверської гімназії (першій гімназії на Лівобережній Україні, заснованій у 1789 році). Щоб дістатися до гімназії, кожного ранку хлопець долав 4 версти, проходив або проїжджав місцями чарівної краси.
Він був зразковим учнем, багато читав, часто ініціював диспути, не терпів підлабузництва серед учнів, несправедливості деяких учителів. Роки навчання Костянтин згадував з теплотою: «Воспитание, которое мы получили … в бедной, уездной гимназии маленького городка в Малороссии…, было в учебном отношении не только не ниже, но даже выше того, которое в то время получалось во многих других гимназиях». Особливо сердечно згадував К.Д. Ушинський директора гімназії Іллю Федоровича Тимківського: “Нет сомнения, что многое зависит от общего распорядка в заведении, но главное всегда будет зависеть от личности непосредственного воспитателя, стоящего с глазу на глаз с воспитанником. Влияние личности воспитателя на молодую душу составляет ту воспитательную силу, которую нельзя заменить ни учебником, ни моральными сентенциями, ни системой наказаний и поощрений”.
Батько одружився вдруге, тому рідко навідувався додому і Кость опікувався вихованням брата. Костянтин Ушинський у 16 років закінчив гімназію Новгород-Сіверського, у 20 років закінчив юридичний факультет Московського університету кандидатом наук; у 26 – професор юридичних наук Ярославського юридичного ліцею. Костянтин Ушинський давав приватні уроки, оскільки батько на той час збіднів і не міг надсилати йому грошей.
У 27 Ушинський повів під вінець Надію Дорошенко, з якою познайомився ще в молодості в Новгород-Сіверському, походила з давнього гетьманського роду. Гарну, розумну жінку, хорошу господиню дуже любив і поважав чоловік: «Она как-то и природу любила по-своему, без поэтического чувства, так как любит большинство наших крестьян, и любила и почитала почти исключительно в своей Малороссии. Хутор ее остался на всю жизнь ее любимым уголком, который она не променяла бы на все прелести Швейцарии». Разом вони прожили до лебединого часу, мали шестеро дітей (трьох синів і трьох дочок).
Талановитий викладач, оратор, чиї лекції вирізнялися майстерністю викладу й самостійністю мислення, мав велику популярність і заздрість колег, які не забарилися з доносами. Тому був Ушинський звільнений як «неблагонадійний» і довгий час не міг знайти роботи. Він займався перекладами, роботою редактора, але мріяв про педагогіку. Нарешті йому запропонували посаду в Гатчинському сирітському інституті. Викладач словесності й законодавства написав статтю «Про користь педагогічної літератури». Якось до інституту приїхала імператриця. Після її розмови з Ушинським, його перевели до Смольного інституту шляхетних дівчат. Однак К. Д. Ушинський мав конфлікт із начальницею інституту М. П. Леонтьєвою, яка звинуватила Ушинського у вільнодумстві, атеїзмі. За доносом попа Гречулевича Костянтина Дмитровича звільнили з посади. Педагог два дні готував відповіді на звинувачення, посивів за цей час. Усе пережите призвело до того, що він тяжко захворів. Ушинського звільнили з інституту і він відправився на п’ять років за кордон для лікування та вивчення шкільної справи. Під час цього політичного заслання Ушинський відвідав Швейцарію, Німеччину, Францію, Бельгію, Італію. За кордоном зустрівся й подружився з М. Пироговим, який давав йому поради в лікуванні. На чужині він написав і видав навчальні книжки «Рідне слово» та «Дитячий світ» – перші загальнодоступні підручники для початкового навчання дітей.
Постійні переслідування остаточно підірвали здоров’я видатного педагога. За порадою лікарів він поїхав до Криму лікувати хворі легені. Ушинський вирішив остаточно оселитися в Києві, купив будинок на вул. Тарасівській.
Але його спіткало тяжке горе. На полюванні смертельно поранився і загинув старший син, вісімнадцятирічний Павлик. Здоров’я Костянтина Дмитровича знову погіршало. Лікарі наполягали на ще одній поїздці до Криму. З синами Костянтином і Володимиром учений поїхав лікуватися в Крим. По дорозі він застудився, захворів на запалення легенів і зупинився для лікування в готелі «Північний» в Одесі. Стан здоров’я значно погіршився. Через кілька днів до нього приїхали дружина і доньки. Він попрощався зі своїми рідними і ввечері 22 грудня 1870 (3-го січня 1871) року тихо помер на сорок сьомому році життя у будинку 12 пров. Чайковського в Одесі.
Народні вчителі, учні народних шкіл пронесли труну з його тілом до залізничної станції.
Костянтина Дмитровича Ушинського поховали в Києві, на березі Дніпра, у Видубицькому монастирі під старим каштаном. 
На могилі учителя вчителів встановлено мармурову плиту з епітафією, автором якої був Павло Тичина:
В роки царської сваволі
Він жадав народу волі,
Працював для Батьківщини,
Душу розумів дитини,
Школу добував з безодні
Став безсмертним він сьогодні.
Дружина Надія та онука Ольга були поховані поряд із К. Ушинським, але у 1936 р. їхні могили зрівняли, на їх місці пролягла асфальтована алея.
Сини К. Ушинського Костянтин і Володимир навчалися в Київській гімназії і загинули 1918 року в Чернігові.
Доньки Ушинського Віра і Надія навчалися в Київській гімназії і Одеському інституті шляхетних дівчат.
Старша дочка Віра (в заміжжі Пото) відкрила на кошти батька і свої дві початкові школи в Києві та чоловіче Міське училище ім. К. Д. Ушинського. Донька Віра померла 1920 року в Києві.
Менша дочка Надія у 1895 році на кошти своєї матері і свої побудувала в селі Богданці, де один час знаходився будинок, що належав К. Д. Ушинському, на кошти, виручені від продажу творів свого батька, відкрила українську початкову школу для селянських дітей. Навчалися діти в школах за книгами Ушинського «Рідне слово» і «Дитячий світ». Донька Надія емігрувала і в 1944 році померла в Празі.
Найменша донька Ольга була дружиною голови Київської губернської земської управи Суховніна, який був послом в Константинополі. Вони мали чотирьох дітей, емігрували до Франції, де й померли.
Всі онуки і правнуки великого педагога живуть за кордоном. У Техасі в університеті міста Хьюстона викладав російську словесність правнук славетного педагога-українця Костянтин Ушинський, народжений у 1921 році, який мав трьох дочок. Один із правнуків жив і помер у Монреалі, там зараз його дочка Софія.
Ушинський обстоював право українців на українську школу, роздумував про своє призначення: «Готувати уми! Розсівати ідеї! Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкинемо егоїзм, будемо трудитися для потомства…».
