1 лютого 1842 року в сім’ї багатого київського поміщика народився художник Володимир Орловський. Влітку родина жила у маєтку на правобережному поліському Придніпров’ї – в селі Опачичі, де хлопчик милувався природою й починав малювати її. Улюблене заняття Володі дуже не подобалося батькові, бо він не мислив для сина ніякої кар’єри, крім військової; додавало жалю матері, яка воліла бачити сина медиком, а не художником. Нарешті батько віддав сина до Київського кадетського корпусу. Про малювання ніколи було й думати, але якось Володю застали за малюванням карикатур на вчителів і вирішили покарати різками. Обурений і розгніваний хлопець вирішив тікати: виліз з вікна, стрибати з четвертого поверху не зважився, але виторгував умову – бити не будуть. Не били, але попросили татуся забрати некерованого нащадка додому.
Після повернення до Опачичів у хлопця відібрали олівці, фарби, папір, малювати заборонено. Єдиним ковтком свободи стали зустрічі з репетитором, який готував Володю до вступу в гімназію і тихцем приносив необхідне для малювання.
У 12 років В. Орловський знову опинився в Києві – він склав іспити до 2-ї київської гімназії. І доля усміхнулася – його мистецький талант помітили друзі Тараса Шевченка: живописець І. Сошенко – учитель малювання 2-ї київської гімназії та М. Чалий – перший біограф Т.Г.Шевченка, директор цієї гімназії.
І. Сошенко поселив В. Орловського у своїй квартирі, навчав рисункові та живопису, їздив з ним на етюди на околиці Києва, формував інтерес юнака до пейзажного живопису. Саме у своєму вчителеві юнак знайшов необхідну практичну і моральну підтримку. Завдяки Сошенку, Володимир Орловський отримав гарну школу і рекомендацію до Тараса Шевченка. З рекомендаційним листом юнак поїхав до Петербурга, до Шевченка. Тарасу Григоровичу сподобався українець і він почав давати киянину уроки. У листі Тарас Григорович писав: «До мене щодня приходить Орловський, здається, з його будуть люди». Орловського прийняли в Академію мистецтв без екзаменів, завдяки рекомендаціям Тараса Шевченка та малюнкам, які Орловський надав конференц-секретарю академії М. Львову. З усією пристрастю своєї глибокої натури Орловський полюбив Великого Кобзаря на все життя і не зраджував цьому почуттю за жодних обставин.
У Петербурзі Орловський став учнем Олексія Боголюбова, художника-мариніста, який служив художником у Головному морському штабі. Боголюбов навчив Володимира писати не тільки «сухопутні», але й морські пейзажі. 
Академію Орловський закінчив із званням класного художника 1-ого ступеня та правом на трирічну пенсійну поїздку за кордон.
З 1869 до 1872 р. Орловський удосконалював майстерність у Німеччині, Франції, Швейцарії й Італії У Франції він відкрив для себе молодих імпресіоністів, художників барбізонців.
У Петербурзі Володимир Донатович був професором академії, серед найталановитіших його учнів були С. Васильківський і М. Пимоненко. Викладаючи у Петербурзькій АМ, Орловський часто приїздив в Україну разом із дружиною та пасербицею Санечкою-Олександрою. Вони гостювали у знайомих у Воронцовському палаці, у Асканії-Новій.
В Асканії В. Орловський керував облямівкою парку. Відомо, що проект дендропарку розробляв Дюфрен, інженер зеленого будівництва з Одеси, а Орловський змінив початковий проект. Посадками керував Падалка. Навіть на півночі киянин писав рідні пейзажі. Так, картина «Дніпро» була змальована поблизу Китаєвого і до 1982 року все змальоване зберігалося. 
Кілька робіт художника були відправлені на всесвітні виставки в Філадельфію (1876 р.) і в Париж (1878 р.).
В. Орловський, чиї картини купував цар, охоче замовляли члени імператорської родини, а столичні аристократи шикувалися за ними в чергу. Втім, українцю вистачило мудрості відмовитися від честі стати придворним художником: він рвався додому, в коханий Київ. І після повернення з Франції з 1886 року В. Орловський оселився у Києві, охоче малював морські пейзажі. Він надавав велику допомогу Київській рисовальній школі ім. М.І. Мурашка, був членом художньої ради, одним із організаторів створення Київського художнього училища.
Володимир Орловський купив садибу неподалік Львівської площі, на схилі Обсерваторної гірки з боку вулиці Гоголівської, 28; почав ремонтні роботи. А для життя він мав квартиру на другому поверсі на Десятинній, там, де пізніше жив товариш Кучма.
Сусідами Орловського були художники: Вільгельм Котарбінський і Михайло Врубель. У вільній кімнаті Орловського поселилися його студенти-художники, вихідці з Пріорки, Пимоненко та Світославський. Вони обоє стали друзями Орловського, користувалися його бібліотекою і порадами, фактично продовжували навчання у професора вдома. Двоє талановитих юнаків-живописців закохалися в юну дочку свого вчителя, Сашу Орловську. Світославський першим освідчився в почуттях і отримав гарбуза. Саша відповіла, що кохає нерішучого, мовчазного Миколу Пимоненка. Незабаром відбулось і весілля. На весіллі енергійна, рішуча, гостроязика дочка В.Орловського жартома уклала угоду про те, що коли їй сподобається якась із картин чоловіка, то твір стане її власністю. Угоду, сміючись, скріпив підписом Микола Мурашко.
Почалось двадцятилітнє щасливе життя подружжя на Гоголевській, 28 у садибі з чудовим будиночком, з майстернею, що м’яко вливається в мальовничий парк.
Цей будинок зберігся, тепер в ньому знаходиться дитячий санаторій. Пройшов час і дружина забажала картину «Страсний четвер». Послала її на виставку і художник, який не вірив у свої таланти, дізнався, що картину придбала знаменита Мюнхенська галерея «Нова пінакотека».
Микола Пимоненко та Володимир Орловський, тесть і зять мали багато спільного: малювали тільки рідну землю; любили Санечку і їх обох точив туберкульоз. На піку слави помер Микола Пимоненко. Володимир Орловський важко переніс смерть зятя. Олександра вивезла його на лікування до Італії.
19 лютого 1914 році, під час перебування в м. Нерви, Орловський раптово помер. Труну з тілом художника перевезено до Києва і поховано на Лук’янівському цвинтарі поряд із зятем.
Залишити відповідь