Наша людина в Парижі

Камуфляж, плямиста військова форма (хамелеон-метод) було винайдено й запатентовано у 1939 році моїм земляком із Запорізької області Володимиром Барановим-Россіне. Він винайшов і прилад для вимірювання чистоти дорогоцінного каміння – хромофотометр і удосконалив символ щасливого радянського дитинства – автомат для виготовлення та розливу газованих напоїв. Та все це були забавки дозвілля талановитого художника, картини якого знаходяться у найбільших музеях світу.
Народився Володимир Давидович Баранов (справжнє ім’я — Шулим Вольф Лейб Баранов, псевдонім Даніель Россіне) 1 січня 1888 р. в селі Велика Лепетиха Мелітопольського повіту (нині Запорізька обл.) у міщанській сім’ї євреїв-вихрестів Давида Баранова та його дружини Розалії.
У краю соковитих черешень пройшло дитинство Шмуля, перші приватні уроки. Добре підготовленим підлітком він (1902 – 1903 рр.) почав навчання в Одеському художньому училищі. Тут хлопчина з дуже нелінійним характером познайомився з Натаном Альтманом, братами Бурлюками та їхньою сестрою, з Нилусом, Кузнецовим – сузір’ям нестандартних талантів.
Навіть влітку друзі не розлучалися: були на пленері на хуторі Бурлюків, їздили працювати в села, наприклад, в с. Козирщина (Новомосковський повіт Катеринославської губернії).
У 1908 р. одразу після закінчення училища, Баранов розпочав гризти граніт науки в Петербурзькій Академії Мистецтв, але не балував викладачів своєю присутністю на заняттях, тому й був відрахований із першого курсу.
У 1907–10 рр. разом із Михайлом Ларіоновим, Наталією Гончаровою, Давидом Бурлюком, Аристархом Лентуловим, Олександрою Екстер брав участь у перших виставках авангардистів: «Стефанос» (Москва, 1907–1908), «Ланка» (Київ, 1908), «Вінок-Стефанос» (Петербург, 1909), «Імпресіоністи» (Петербург, Вільно, Берлін, 1909–10). У 1909–10 рр. Баранов здійснив велику мандрівку Європою і вперше потрапив у Париж, жив на Монмартрі, в знаменитому паризькому будинку художників «Вулик», дружив із Марком Шагалом, Штеренберг, Олександром Архипенко, Осипом Цадкіним, Хаймом Сутіном, Амадео Модільяні. Там він обрав собі творчий псевдонім – Даніель Россіне. Дехто виводив псевдонім від імені коня Россінант (як символу руху вперед), але ж переклад імені означає – колишній кінь, отже, в пам’ять про батьківщину (Русь, Рось).
У 1910 р. у Парижі Даніель Россіне організував виставки в «Салоні незалежних», у Осінньому салоні, а також у авангардистів у Цюріху й Амстердамі; був резидентом у колонії художників Ля Руш, регулярно виставляв свої роботи.
Був зв’язаний із колом поета Гійома Аполлінера, здобув популярність завдяки газетному відклику Г. Аполлінера. Дружив із Сонею Делоне та її чоловіком Робером. Познайомився з Олександром Скрябіним і написав його портрет, на якому композитор лишив автограф: «Музиканту фарб — Скрябін».
У 1915 році художник здійснив велику поїздку по Скандинавії. Там він захопився ідеями математика Мьобіуса, намагаючись втілити принцип «стрічки Мебіуса» в живопису. У 1916 р. в Христианії (нині Осло, Норвегія) відбулася перша персональна виставка робіт Баранова. Там він спроектував «оптофонічне» піаніно та провів на ньому перші концерти в Христианії та Стокгольмі. У Норвегії він уже залишив собі подвійне прізвище.
Захоплений ідеями революції, Баранов-Россіне повернувся до Росії в Москву у 1917 році. Став професором Вхутемаса, працював у Великому театрі і у Мейєрхольда. Давав багато концертів з оптографічним піаніно, яке сам сконструював. Кожна клавіша клавіру відповідала не тільки певному звуку, але і кольору. Інструмент був зруйнований, але згодом відновлений старшим сином, і зараз зберігається в Паризькому Національному музеї сучасного мистецтва. У 1918 році організував майстерню в будинку колишньої АМ у Петрограді.
У 1923–24 рр. Баранов-Россіне сконструював клавір «Оптофонік» (запатентований у Франції в 1926 р.), кожна клавіша якого відповідала не тільки певному звуку, але й кольору, що проектувався на екран. Перші «Оптофонічні кольорово зорові концерти» з використанням такого клавіру було проведено в театрі Всеволода Мейєрхольда (1923) і у Большому театрі (1924). Автор «Партію світла» в аранжуванні симфонічного оркестру під керівництвом В. Сука.
У 1925 році Баранов-Россіне разом із родиною знову переїхав у Париж, де вже постійно жив. У Парижі він заснував Оптофонічну академію, в якій займався аудіовізуальними дослідженнями та викладав.
Писав пейзажі, натюрморти, пробував себе в скульптурі (навіть викинув у Сену розкритикований твір), був одним з творців рухомій скульптури (мобілів), займався кольоровою музикою. Та, щоб забезпечити велику родину (найменший син Дмитро народився у грудні 1942 р.), перебивався і випадковими заробітками, не пов’язаними з образотворчим мистецтвом (продавав винаходи, був агентом із нерухомості).
З початком Другої світової художник відмовився тікати і лишився з родиною у Парижі. «Я люблю Париж і нічого не боюся» – сказав він своїй знайомій. 9 листопада 1943 року єврей Баранов-Россіне був арештований гестапо, 20 січня 1944 р. 55-річного художника відправили до Німеччини. 25 січня в концтаборі Освенцим він загинув.
http://super-music-world.ru/films/klipy/russkij-hudozhnik-baranov-rossine-vladimir-davidovich.html