– Ну, не дасть мені спокійно вмерти твоя п’ята літера «Ґ», – причитає моя Хомівна. Знову мої вишкварки мітингують: бач, урок був супер-занудство, і вони нічого не зрозуміли; кажуть треба вивчити напам’ять слова з літерою Ґ. Біда з цими онуками!
– Хіба ж так можна говорити! Та це ж тема, як казочка, як пісня – тут можна й насміятися, словами погратися, якщо вчитель, хоч трохи кеби має. От, дивись: До ХVІІ ст. звук [ґ] відтворювався на письмі буквосполученням кг: кгрунт, Кгедимин. Вперше ця буква з’явилася у «Граматиці» Мелетія Смотрицького – викладача Київської братської школи – 1619 року у м.Єв’ю біля Вільна (друкарня братського монастиря). Смотрицький літеру назвав словом «диґама» і відносив літеру «яко от грековь при взята», одночасно застерігав від уживання ґ як варіанту г – це різні літери. «Граматику» Смотрицького Ломоносов називав «вратами ученості». Цим підручником послуговувалися упродовж 150 років українці, білоруси й росіяни, за що він потрапив до книги рекордів Гіннесса. У словнику Грінченка на 8 сторінках подаються 270 слів із початковим ґ.
1933 року літеру, за вказівкою Постишева, вилучили з правопису як буржуазно-націоналістичну. З 1990 року проривний ґ був реабілітований і посів п’яте місце нашого алфавіту. Давайте згадаємо кілька слів з ґ. І почнемо з казки…
Давним-давно в країні Слів жили-були мама Плямка і сини-близнюки – дві краплі води, навіть мати не завжди могла їх розрізнити, тому дала їм майже однакові імена: старшенькому на 10 хвилин – Ган (4-та літера алфавіту) і Ґан (5-та літера). Підросли синочки й почали творити нові слова, що в корені містили плямку.
Ган додумався до таких новотворів:
– ганьба – почуття сорому, яке плямує людину за негідний вчинок; звідси ганити – ганьбити людину;
– до-гана – документ, що плямує людину за несимпатичний вчинок;
– по-гана – ознака, з негативним присмаком; поганка – гриб неїстівний.
Утворені Ґаном слова теж містили в значенні плямку:
– ґандж – недолік, дефект, вада;
– ґанок – рундучок, піддашок, що плямкою тулиться до чотирикутного будиночка.
Сплив час за водою, а слова з коренями-плямками у країні Слів живуть, однокореневими їх звуть. От тільки з’явилася у них сестричка Макула – (латиною «плямка», звідси «макулатура» – заплямований папір.
– Добре, а як пояснити походження слова ґудзик? – бунтувала Хомівна. 
– Ґудзь – українською «наростень», «вузлик», звідси усім відоме:
на одязі наростає «ґудзик»,
птах із наростом ззаду – «чорногуз», лелека, 
птах, який іде й трясе задом, – «трясогузка».
У свою чергу вираз «впасти на ґузно» можна замінити одним словом – «гепнутися», бо гепа – це і є ґузно… Ці слова звуконаслідувальні, передають звук падіння: беркиць, геп, гряк, гуп, плюх, хряп. Відоме всім прислів’я «Що він діє? Біля печі гепу гріє». Отже, гепабене – у перекладі «гарна п’ята точка (сіднички)», а дупло в гепі (сраці) то є дупа.
– А гепард? Ні, гепард не однокореневе слово, воно утворилося від італійських коренів: gatto – кіт і pardo – леопард.
– Ти ба, а воно ж нічого, навіть цікаво. А, скажи, як можна дівчину посадити на «юлу»? – бурчить Хомівна. – Ти говорила, що російське «юла», «волчёк» – це дзиґа?
– Говорила.
– Чому ж тоді Ярема у Шевченкових «Гайдамаках» обіцяв Оксані: «Одягну тебе, як пані, посаджу на дзиґлик …?». Дзиґлик – це маленька «юла»?
– Не зовсім так. От промов корінь слова дзиґа. Скільки поштовхів повітря ти зробила?
– Один поштовх… А що?
– Знову звуконаслідування, бо означає оберт, швидку дію у цьому корені. Знаєш, як дзиґа французькою? Пірует.
– Між іншим, романські імена Юлій, Юлія означають – верткий (-ка), кучерявий (-ва). А дзиґлик – стільчик, що крутиться.
– Такий, як перукаря чи піаніста?
– Так. А годинник на вежі – дзиґар (Zegar / Zegarek – годинник польською). Усе це однокореневі слова: дзиґа, дзиґлик, дзиґар. Російське слово «волчёк» – має різні значення:
дзиґа (юла), 
і назва птаха «малий бугай» (пташка, родич чаплі, який кричить «ру»), не дзиґа (юла, выпь рос.)).
– Ясно. А хто такий джиґун?
– Ти сама подумай: корінь джиґ- – звуконаслідувальний, отже, означає слово короткої дії.
– Тю, це що мужик-кролик?
– Е, ні, ти вже дуже прагматична. Це той чоловік, який може щось уджиґнути. Джиґуна ще називають: баламут, дженджик, залицяльник, зальотник, франт; ферт, фертик, шелихвіст, щеголь. Ну, це платний партнер для танців у нічних ресторанах, а також чоловік, який за гроші надає інтимні послуги.
– От гидота! Значить, підор?
– Ні, Хомівно – це бабій. Він за гроші стає коханцем багатої жінки, розраджує її самотність, продає не лише секс, але ескорт для багатих дам. От дивись словник Даля подає: «Жигало» – жигать, жигучий и пр. см. жечь. У росіян синонім до слова «жигало» – (наёмный, платный) (партнёр, танцор), (мужчина, мальчик) (по вызову, на заказ), эскорт для дам, альфонс, мужчина-проститутка, блядун, хас(т)лер, сутенёр, кот, потаскун, парнишка, фраер, баламут; озорник, волокита; повеса.
Десь у мене є роман Едічки Лимонова «Кат», там доволі повно описана робота жиголо.
– Тааак. І як це онукам пояснити? Знову до тебе вести?
– Сама поясни іншомовними словами. Англійською dandy «чепурун, джиґун, ловелас». Слово утворилося від dandyprat назви дpiбної срібної монети низької вартості, бо денді не мали ваги в суспільстві.
В Іспанії це Дон Жуан.
У Італії жи́голо (італ. gigolò), Казанова.
В Америці – плейбой.
У Франції: альфонс, селадон, ферлакур.
– Тьху ти, прости, Господи!
– О. Петрусенко 1937 р.http://www.youtube.com/watch?v=1LTiKgIlVm4
Залишити відповідь