«Перше, що бачить людина, входячи до автобусу, що прямує за маршрутом «Життя», так це табличку «Оплата при виході». Ціна залежить від того, де ти зійдеш». (Анна Яблонська)
20 липня 1981 р. в місті Одесі в родині ветеринарного лікаря, журналіста, автора численних афоризмів Григорія Яблонського засвітилося рудоволосе сонечко – донечка Анечка. «Золота дитина» з дитинства чула про свою геніальність, знічувалася від цього, але юна поетеса не кидала писати вірші, охоче читала їх зі сцени актового залу 29-й школі, раділа, коли брала до рук одеський журнал «Фонтан» і перечитувала свої надруковані поезії. Згодом її вірші друкувалися в «Дерибасівській-Рішельєвській», інших газетах. Коли Ані було 14 років, вийшов з друку перший авторський збірник її віршів. Ще школяркою дівчинка виявила інтерес до драматургії, виступаючи на сцені театру-студії «Тур де Форс».
15-літньою одинадцятикласницею Аня Яблонська брала участь у конкурсі «Міс преса», що проводився вперше в Україні. Призом переможниці був стрибок з парашутом. Наймолодша учасниця посіла друге місце та приз глядацьких симпатій і здійснила стрибок із парашутом. Одразу після конкурсу Аня написала статтю з символічною назвою «Перший стрибок». «Справжня красуня, білосніжка, але красива такою простою, не удаваною красою. Її любили абсолютно всі, хто знав.», – писав Руднєв.
Ії афоризми цитувала Одеса: «Про що взагалі можна писати, якщо навіть толком не жив?» «Занадто багато юнацького максималізму при мінімумі юності», «Розрізнені думки – ось все, що я можу залишити цьому паперові, цій хвилині, цьому дню. Небагата спадщина».
Її подруга Євгенія Краснояр вважає: «У віршах вона відбулася, це було видно, тому що не треба багато писати віршів, щоб було видно, що людина може сприймати цю реальність у такому віці, в якому вона була, займалася досить серйозними жанрами, тому що драматургія – це набагато серйозніше, ніж писати розповіді чи романи».
«Що далі? Далі я постараюсь частіше дивитися в небо. Може, коли-небудь мені удасться побачити Орла, який дзьобає печінку Прометею і катає на спині Будду. Признатися, я не вірю ні в першого, ні в другого. Але я вірю в орлів. Я бачила їх у підручнику зоології».
А далі був цілий зорепад із двох десятків вистав: «Бермудський квадрат», «Відеокамера», «Вихід до моря», «Дюймовочка і метелик», «Занедбане радіо», «Монодіалоги», «Лист до зоопарку», «Тепло», «Праски», «Шоу ковбоя без собаки» та інших. Анна Яблонська мала багато відзнак: увійшла до лонг-листа премії «Дебют» у номінації «Літературна критика» (2004), лонг-листа драматургічного конкурсу «Євразія-2005» (Єкатеринбург). Дипломант конкурсу сучасної драматургії «Вільний Театр» (Мінськ, 2005), лауреат міжнародних конкурсів «Прем’єра.txt» (2005), «Євразія» (2006).
Дитяча вистава «Дюймовочка», лібрето якої Аня написала за мотивами казки Ганса-Христіана Андерсена, а музику – одесит Сергій Верді, входить до репертуару одеського театру музичної комедії. Драму «Двері» поставила Н.Князева у себе в театрі.
Наталія Антонова в англійській «The Guardian» зазначала, що Анна була дуже сучасним драматургом; тематика багатьох її п’єс – сімейне життя, любов і секс. Однак при цьому вона «ніколи не прагнула шокувати глядачів; її тексти були витончені, феміністичні, але не відкрито політичні».
Серпанком містичності огорнена вистава «Язичники» про кризу віри у сучасної людини, про пошуки індивідуального спасіння.
17 грудня 2010 р. в Москві була здача «Язичників», куди автор мала вилетіти. А. Яблонська пише: «І сьогодні в Одесі (саме сьогодні!) – Снігопад, заметіль, вітер, нульова видимість, і аеропорт закритий». П’єсі «Язичники» була присуджена премія «Особова справа – 2010» часописом «Мистецтво кіно», вручення якої припало на день загибелі Анни.
Анна не любила літати, болісно прощалася з чоловіком Артемом Машутіним та трирічною донечкою. 24 січня 2011 року близько 16:00 Яблонська прибула авіарейсом з Одеси до Москви для отримання премії. О 16:05 вона зателефонувала друзям про свій приїзд. близько 16:32 загинула в результаті терористичного акту (вибуху), здійсненого в залі міжнародних прильотів аеропорту «Домодєдово».
Сьогодні майже всі згадують пророчий запис у щоденнику Анни Яблонської, зроблений за місяць до смерті: «Мені здається, у мене залишилося дуже мало часу».
