Матюк, виведений дитячою рукою на стіні, у старої вчительки, викликав замилування і посмішку… Чи не дах поїхав? Я побачила в тому слові українську І – і вперше повірила, що Україна матиме майбутнє. То було восени 1992 року в Тернополі. Погода була дивовижно теплою і я вкотре обходила милу серцю стару частину: замок, костел, старовинні церкви, скверики. Майже на кожному будинку були листівки, написи. На вулиці, яка нині носить ім’я В’ячеслава Чорновола, усі будинки були заклеєні плакатами: «Шарпак-українець!», «Слава Шарпаку!» Так я узнала ім’я лауреата Нобелівської премії в галузі фізики Джорджа Шарпака. І хоч по радіо, в газетах часто повідомлялося, що у 1992 році Нобелівської премії за розробку детектора елементарних часток був удостоєний Жорж Шарпак (у США Джордж Георгій Харпак, в Англії Джордж Чарпак), відомостей було небагато.
Георгій Харпак народився 1 липня 1924 року в містечку Дубровиці на Рівненщині: «Всесвіт мого дитинства, де я був Грицько Харпак». Хоч харпаком, шарпаком на Волині зневажливо називали обшарпаного «обідранця», «торботряса», «халамидника», голоштанька-нуждаря, сім’я не була бідною, у Дубровиці під Сарнами у сім’ї був двоповерховий кам’яний дім, який лише недавно знесли. Батько Мотл Харпак (згодом Моріс Шарпак) був підприємливою людиною і брався за все: служив бухгалтером у лісовому господарстві; мав цегельний завод і виробляв цеглу, з якої зведено чимало домівок на Поліссі; виробляв також морозиво, напої, торгував виробленим.
А мати Хана Шапіро (згодом Анна Шапіро) давала ґаздівству лад. Батьки тримали мануфактурну лавку на одній із головних вулиць Веселій (пізніше З.Космодем’янської). Єврейська родина розмовляла на ідиш. Батько сповідував сіоністські погляди, тому головним у сім’ї було читання Тори на івриті для чоловіків. З дитинства Георгій та молодший брат Андрій учили грамоту та релігію.
Семилітнім Георгій зламав ногу і лікар порадив батькам звернутися до фахівців у Варшаві. Так почалися мандри по світах. Пошуки кращої долі змусили родину виїхати до Палестини, потім до Франції, поселитися у Парижі. Там прізвище Георгія зазвучало як Жорж Харпак. Георгій розпочав навчання у середній школі. У 1938 році підліток вступив до ліцею Святої Луїзи в Монпельє, де його застала друга світова. 19-літнім Георгій Харпак вступив до Руху Опору, за що його арештували й кинули до фашистського концтабору Дахау. Протягом року його життя висіло на волосині, але він вижив завдяки знанням мов.
Після війни Жорж отримав громадянство Франції, закінчив ліцей, здобув ступінь бакалавра у вищій гірничій школі. Під час навчання в коледжі Де Франс відвідував лекції Фредеріка Жоліо-Кюрі, працював у його лабораторії, так експериментальна фізика захопила молодого вченого. У 1955 році Жорж Харпак отримав ступінь доктора наук у галузі ядерної фізики. З 1959 року він почав працювати в Європейському центрі ядерних досліджень у Женеві. Вченому доводилося часто виїздити за кордон, читати лекції. Тут він і зітнувся з проблемою: прізвище Харпак іноземцям було важко вимовляти. Так з’явився Жорж (Джордж) Шарпак, який згодом став членом Французької академії наук, почесним доктором чотирьох найшановніших університетів світу.
У 1964 році Шарпак винайшов знамениту мультиелектродну пропорційну камеру – «камеру Шарпака», що стала прототипом детектора часток, який використовують у сучасних велетенських прискорювачах.
У 1992 році Нобелівської премії за розробку детектора елементарних часток був удостоєний французький учений Джордж Шарпак із України, яким пишаються земляки. Про свій винахід Шарпак сказав: «Така собі невеличка штуковина 10х10 сантиметрів».
Премія дала необхідні кошти для створення власного малого підприємства з розробки нового типу детектора, за допомогою якого можна досліджувати структуру ДНК і проводити дослідження ракових пухлин.
29 вересня 2010 р. у Парижі помер Жорж Харпак, лауреат Нобелівської премії, винахід так званих «камер Шарпака»
Його молодший брат — французький кіноактор і режисер Андре Шарпак фр. André Charpak, народ. 1930).
Залишити відповідь