Все так просто… Просто ми єдина нація в світі, яка ніколи не вивчала власної історії.
Народився Михайло (Міхал) Чайка-Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Галчинець на Житомирщині (Київщині) в заможній українській (хоч і полонізованій) родині. Мати Петронелла Михайлівна Глембоцька (Гленбоцька) — правнучка гетьмана Брюховецького, двоє дідів воювали під запорозькими знаменами (один загинув під час оборони Січі 1775 року). Український шляхтич рано зостався сиротою, тому виховувався дядьком-українофілом, у маєтку якого Михайло носив козацький одяг, вивчав історію, фольклор і військову справу.
Згодом хлопця віддали вчитися до Бердичева (ліцей Джона Воллсея), де учителем словесності був Петро Гулак-Артемовський, один із учителів (сина губернатора Младановича) був похресником Івана Ґонти. У 16 років Михайло, бакалавр математичних і словесних наук, подався до Варшави — на пошуки пригод і слави. Чайковський поступив до університету, у ті часи, коли «Варшава танцювала, Краків молився, Львів закохувався, Вільно захоплювалось ловами, а старий Київ грав у карти». У 1825-му Михайло познайомився з Адамом Міцкевичем, Юліушем Словацьким, Адамом Чарторийським, із Великим князем Костянтином — намісником Польщі. Костянтин Павлович познайомив Михайла зі своїм братом Миколою І. Імператор запропонував Чайковському посаду при дворі та чин камер-юнкера. Коли дядько Глембоцький почув про ненависну Росію, то пообіцяв проклясти хлопця і позбавити його спадщини. Михайло повернувся в родинний маєток і кілька років прожив нудним і спокійним життям поміщика: лови, бали, преферанс… Дозвілля Михайло Чайковський віддавав коханню та одруженню.
У 1830 р. Чайковський вперше одружився з дочкою багатого польського шляхтича Карла Ружицького, з якою мав двох синів і двох дочок і яка рано померла.
М. Чайковський декларував себе українцем, переконано ненавидів Росію і вважав, що сильної Польщі без сильної України не може бути. Тому за часів повстання в Польщі у 1831 році Чайковський дав кріпакам дарчу на землю, створив добровільні козацькі загони і пристав до повстанського війська. Після придушення повстання Чайковського на території Російської імперії оголосили персоною нон грата, маєток конфіскували. У «Спогадах» М.Чайковський писав про 1831 рік: «Поляки відступили за кордон, маючи 130000 навченого і добре озброєного війська… У них не було одностайності, не було певної мети, не було короля, а «Річ Посполита» пила й пропила вдовиний гріш, свою добру славу та свою святу справу.»
Він мусив емігрувати до Франції, де зібрався цвіт бунтівної еміграції: поляки Чарторийський та Міцкевич, українці Словацький та Красинський, які гуртувалися довкола готелю «Ламбер», що став символом нескореності та шпигунським центром. Як і його друзі-українці, Чайковський почав писати польською про українські справи. У Франції Михайло Чайковський видав «Козацькі повісті», роман «Вернигора» з часів гайдамаччини, «Стефан Чернецький», «Українка», «Кошовий», «Гетьман України» про життя Івана Виговського, «Ганна», «Кірджалі». Проте його кликав дух авантюр. Чайковський закинув письменство і з головою поринув у політику; аби послабити Росію, він за гроші польських антиросійських кіл створив «Східне агентство» – розгалужену шпигунську мережу на Балканах. Чайковський ініціював переворот у Сербії, що послабило на Балканах російський вплив. Дослідники стверджують, що в 1845-му Чайковський намагався розпалити повстання на Україні, що твір кирило-мефодіївців «Закон Божий, або Книга Буття українського народу» — робота М. Чайковського.
На цей час припав бурхливий роман і друге одруження з француженкою, її трагічне зникнення.
З горя Михайло Чайковський закохався й обвінчався втретє з Севериною Залеською, та її вік був недовгим.
У 1850 р. українець пішов на службу до султана, отримав у подарунок помістя і чималу суму «підйомних», що стимулювало Михайла змінити католицизм на іслам і прийняти нове ім’я – Мехмед Садик (вірний).
У Константинополі він познайомився з Людовікою Ядвігою, донькою професора математики Андрія Сняденецького, директора гімназії з Вільна. У молодості Людовіка була закохана в Юліуша Словацького, готувалася пов’язати з ним життя, але вийшла за морського офіцера Володимира Корсакова (однокласника та друга Олександра Пушкіна). Після весілля Корсаков загинув у Туреччині, а вона закохалася в російського генерала, якого послали до Туреччини, де він помер. Людовіка поїхала шукати могилу коханого. У Константинополі прийняла турецьке підданство. У 1851-му Людовіка та Михайло — немолоді вже молодята — взяли шлюб за мусульманським звичаєм. Холеричний непосида Чайковський отримав екстравагантну дружину, яка дружила з королевою Великобританії Вікторією та дружиною Наполеона ІІІ Євгенією. Сняденецька розділила з ним всі труднощі життя та боротьби, похована під Стамбулом, в містечку Полонесков-Адамполь.
Михайло створив у Османській імперії козацькі полки, для яких сам придумав форму, купував арабських скакунів. Султан присвоїв йому титули «око, вухо й правиця престолу» та «міріан-паша» (кошовий отаман). Османські козаки привезли знамено Запорозької Січі, Чайковський запровадив у війську українську мову. Любив зазначати, що «тут вам нормальне українське військо». Адам Міцкевич приїхав воювати поруч із Чайковським, він із захопленням писав про Садика-Пашу як про нового Хмельницького. На жаль, на руках у Чайковського хворий на тиф Адам Міцкевич помер.
Закінчення війни 1856 року стало тріумфом Садика-Паші. Його ворог — Росія — переможений. Українська справа здобула розголосу у світі. Чайковський мав розгалужену агентуру в Європі, з якою неможливо було не рахуватися. Він фаворит султана…, отримав найвище військове звання — беглербея.
І після цього всього Михайло Чайковський не побоявся різко змінити життя. Він повернувся до Києва, прийняв православ’я та в останній раз одружився.
П’ята дружина 19-річна грекиня Габріеле Теосколло (привіз з-за моря) жила з М.Чайковським у його квартирі в Киеві (сучасна Пушкінська). Сам цар Олександр ІІ погодився стати хрещеним батьком їхньої дочки; на гроші, подаровані царем, Чайковський купив садибу в селі Бірки. Та сталася трагедія: «грецька царівна» втекла від старого козака з управителем його маєтку.
Михайло Чайковський переселився на Чернігівщину, жив на хуторі Бірки. Від уряду Росії йому призначили кошти на утримання, зберіг він і турецьку пенсію (60 тисяч піастрів). Коли маєток згорів, побудував просту селянську хатину (яка існує й нині), писав спогади, друкував їх у журналі «Киевская старина».
У листі до одного зі своїх давніх друзів Чайковський писав: «Дивна історія випадків – на цій землі між Остром і Десною, – Кирило Розумовський з пастуха індиків став гетьманом України, а Міхал Чайковський з командувача козаками перелицювався на пастуха індиків. Пасу індиків, поки не стану небіжчиком».
Напередодні від серцевого нападу помер єдиний товариш 82-річного письменника – козак Адам Морозовина.
У ніч із 3 на 4 січня 1886 року у хаті Михайла Чайковського довго світилося: батько польської історичної повісті писав листи; після чого шляхтич ліг скронею на кулю. За легендою Михайла Чайковського та Адама Морозовину поховали поруч.
