Він народився 25 березня 1911 року в с. Старий Угринів, нині Івано-Франківщина. Вихованням спокійного, хворобливого хлопчика опікувався батько – “революціонер у рясі”. Син священика УГКЦ – випускник Стрийської гімназії, агрономічного факультету Львівської політехніки в Дублянах.
У 22 роки Олекса за рішенням ОУН виїхав до Італії, де навчався у Римській вищій школі економічно-політичних наук, захистив докторську дисертацію.
Олекса Бандера одружився з італійкою Марією Д’аміно, близькою родичкою міністра закордонних справ Галеаццо Чіано – зятя Беніто Муссоліні, тоді впливової особи (пізніше розстріляного за державну зраду).
Після проголошення націоналістами Акту відновлення Української Державності (30 червня 1941 року) Олекса Бандера повернувся до Львова, де діяв в ОУН. Наприкінці 1941 року гестапо заарештувало Олексу і ув’язнило в тюрмі у Львові. Пізніше перевезли в Монтелюпіх в Кракові, звідти 22 липня 1942 року в’язень за № 51020 потрапив у концентраційний табір в Освенцім. 
Олексу одразу ж було важко побито польськими капо (в’язнями-наглядачами), після чого він потрапив до тюремного госпіталю, де 25 липня 1942 року (на третій день ув’язнення) помер. Тіло спалили у крематорії.
Марія Д’аміно, отримала повідомлення про смерть чоловіка в Освенцимі, дізналася про умови перебування українських в’язнів у цьому таборі. Справа набула міжнародного розголосу; італійська влада офіційно втрутилася – і оунівців відокремили від поляків, що врятувало їх від неминучої смерті.
