«Вирієм, куди злітається все вчене птаство» – називав Микола Костомаров Качанівську садибу Григорія та Анни Тарновських. Унікальної краси маєток, багатюща колекція хазяїна-українофіла, чудовий парк, дванадцять озер запрошували українських інтелектуалів. Не раз бував Михайло Глинка у своїх родичів, адже онука Григорія Тарновського Софія була дружиною внучатого племінника Глинки Григорія. І сьогодні альтанка поблизу Майорського ставу носить ім’я Глинки.
Зранку Михайло Глинка йшов до альтанки й починав творити. Тут він написав кантату на честь Г. Тарновського «Гімн господарю», працював над пушкінською поемою «Руслан і Людмила». Ранкова прохолода, пташині концерти і 15-літня Марія Задорожна надихали композитора. А, щоб натхнення не здиміло, Манечка час від часу виходила з альтанки, опускалася білими сходами до величезних винних підвалів, де була безліч холодного білого напою, що містило істину.
Худ. В. Штернберг. Глинка в Качанівці.
Коли сонечко піднімалося вище, приходив друг Тараса Шевченка художник Василь Штернберг і відставний майор Віктор Забіла. Василь малював Забілу, а той перебирав струни гітари й виспівував власні поезії. Спочатку Глинка в душі обурився: високий стиль Пушкіна перервала самодіяльність якогось недогусара. Коли ж прислухався – був вражений піснями крізь сльози… Михайло Глинка відклав роботу. Цього дня М. Глинка поклав на музику дві душевні поезії – два романси на слова Віктора Забіли «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку».
Скоро весь Петербург заспівав ці романси розбитого серця.
Штернберг намалював тоді портрет Віктора.
У Качанівці Михайло Глинка почав творити оперу «Руслан і Людмила»
(написав баладу Фіна, марш Чорномора). 
Худ. Ілля Рєпін. М. Глинка пише оперу “Руслан і Людмила” У Качанівці вона прозвучала вперше у виконанні трупи домашнього театру.
У Петербург Вася Штернберг привіз Шевченкові портрет та рукопис збірки Віктора Забіли. Тарас Григорович познайомився з поезіями та надіслав Забілі примірник поеми «Гайдамаки» з написом: «На заочне знайомство». Згодом Тарас Шевченко та Віктор Забіла стали близькими друзями, мочемордами.
А Панько Куліш задзьобав Забілу статтями про Вікторові пісні: «сочиненные плохим малороссийским стихотворцем Забеллою, понимающим как-то уродливо свой народ и его поэзию, вдобавок положенные на голос москвичом Глинкою» (Русский вестник, 1857). Чому? Кажуть, що нащадок козацьких полковників Забіла мав секрети горілок і був «королем настоянок» від усіх хвороб. На прохання Панькової дружини дав їй настоянки від чоловічої кортячки. Пані Олександра напоїла чоловіка, зраділа Кулішеві – дармовисові, а далі злякалася, що чоловік втратить глузд. Вона розповіла все чоловікові, попросила у нього прощення. Далі випросила у Віктора помічної настоянки: потенція повернулася, але злопам’ятний Панько не простив. Віктор Забіла відповів у стилі листа запорожців турецькому султану:
Крути-верти свій розум, скільки хватить праці,
не викрутиш, більше того, що у мене в с…ці…
