23 липня 1893 р. у Полтаві народився український актор Григорій Хмара, який знявся у 52 фільмах.
Театр заворожив українця з дитинства і в 17 років юнак був актором 1-ї студії МХАТ. Дуже скоро українець почав грати у Костянтина Станіславського головні ролі та потрапив у розряд «великих». У виставі «Потоп» у головній ролі його побачив Володимир Ленін і захотів піти в театр наступного дня.
У 1915 р. дебютував у кінофільмі В. Туржанського «Великий Магараз». Особливістю полтавця була здатність закохуватися з першого погляду і одружуватися. Зовсім юним він закохався й одружився з актрисою Фаїною Шевченко, одружився, відвіз її батькам у Полтаву.
Під час гастролей «трупи Качалова» Московського художнього театру у Берліні, лишився в Німеччині. Знявся в німій стрічці Роберта Віне «Раскольников» (Raskolnikow, 1923) і отримав відгуки німецької преси – «геніальний і ексцентричний».
На одній вечірці в Берліні відбулося знайомство російського актора з України та німецької акторки з Данії. 27-річний Григорій сидів на ручці фотелю, грав на циганській гітарі рідкісної роботи, щедро прикрашеній перламутровими інкрустаціями, наспівував романс. У цей час до зали увійшла Вона – скандинавка Аста Нільсен, перша актриса кіно! Ні, не перша зірка, яка заламувала руки, театрально відкидала голову, вибалушувала безумні очі, а саме актриса, яка виразними точними рухами передавала трагедію героїнь. 39-річна королева кіно, колишня дружина Гада (режисера Урбана Гада), мати гарненької дочки була представлена породистому шляхетному чоловікові: «Російський письменник, граф Олексій Толстой».
– «Актор московського театру Станіславського Григорій Хмара», – представили їй гостя. Вона ковзнула поглядом по фігурі синьоокого красеня-брюнета, звернула увагу на віртуозну гру і дивовижний оксамитовий голос. А він безнадійно закохався з першого погляду. Того ж дня полтавець винайняв кімнату в готелі «Асторія», де мешкала Аста, вранці послав їй квіти, але отримав повний ігнор. Він посилає Нільсен квіти та прикраси, бачиться з нею на імпрезах. Одного разу Хмара познайомив актрису з Олександром Довженком. Зав’язався короткий роман, бо Довженко мав виїхати з Німеччини.
Здавалося, ніщо не розтопить лід скандинавки, та якось на вечірці Григорій приревнував Асту, що привселюдно зламав свою гітару об коліно. Потім схопив жінку так сильно, що розірвав її сукню. Це спрацювало, її охопило непереборне бажання. Так народилося божевільне кохання двох яскравих особистостей. Коли Довженко повернувся до Берліна, його кохана була заміжньою. З Хмарою вона пізнала в житті ті буремні почуття, які створювала на екрані.
Григорій Хмара прожив у шлюбі сім років і знявся у семи стрічках із першою «справжньою зіркою» європейського німого кіно з Астою Нільсен (Asta Nielsen). У стрічці 1923-го «Ісус із Назарету, цар Іудейський» Григорій зіграв Ісуса Христа, а його дружина — Марію Магдалину.
У 1925 р. Хмара зіграв разом із Гретою Гарбо та Астою Нільсен у фільмі «Безрадісний провулок» (Die freudlose Gasse) видатного німецького кінорежисера Георга Вільгельма Пабста, одному з найкращих німецьких фільмів Веймарської доби. Тоді Григорія Хмару назвали «Мозжухіним німецького кіно».
Він поставив виставу «Дама з камеліями» з Астою Нільсен у головній ролі, гастролював з нею Німеччиною, США. У 1928 р. він знявся в шедеврі польського кінорежисера Генріка Шаро «Сильна людина» (Mocny Czlowiek).
У 1930 році шал кохання поступово згас і вони з Астою розлучилися. Григорія страшенно тягло додому, він навіть порушив питання про повернення, але радянська влада не потребувала українців.
Після завершення ери німого кіно у 1933 р. Григорій Хмара перебрався до Франції, де багато працював у паризьких театрах мініатюр, студіях; заробляв театральними уроками у власній студії на Монпарнасі. Його новою подругою стала Ліля Кедрова, молодша на 25 років актриса російського походження. Разом виступали в кабаре, ставили екзотичні номери.
Після війни знову регулярно снімався в кіно. Одружився з журналісткою Вірою Вольман. Останню роль зіграв у телефільмі «Злочин і покарання» (Crime et châtiment, 1971).
77-річний Григорій Хмара помер 3 лютого 1970 р. в Парижі.
Аста Нільсен знялася тільки в одному звуковому кіно. У 1933-му р. її запросили на званий вечір для берлінських артистів. Асту посадили за одним столом із Адольфом Гітлером. Міністр культури Йозеф Гебельс висловив пропозицію створити для неї особливу кіностудію, але Нільсен відмовилася. Наступного дня вона мусила залишити Німеччину та повернутися Данію, де кіно ще не існувало.
Велична королева усамітнилася в тихому будинку, наповненому квітами. Вона творила власні полотна, писала мемуари! «Життя після багатьох чудових подій і бур стало гармонійним. Кому дано чути музику тиші, той почує симфонію небувалої краси».
Жорж Садуль включив Асту Нільсен у короткий список кращих трагедійних актрис, які будь-коли з’являлися на екрані.
Залишити відповідь