Любов Колосова народилася 1804 року в м. Курськ. З пелюшок дівча оточував театр. Батько Любочки – Іван Васильович Колосов, учитель народного училища, пристрасний театрал-аматор, суфлер міського театру. Мати – з дому кріпаків Барсових. Троє дядьків дівчинки – рідні брати матері – актори Барсови: Михайло Єгорович, Олександр Єгорович і Петро Єгорович, служили у театрі кріпаків поміщика Курської губернії П. І. Анненкова. Їх єдина сестра теж була акторкою цього театру. У курському театрі брати мали «особливе право розпорядників і звання антрепренерів» (1797-1816). Вони вдало вели справи, тому за часів їх управління заклад називавали «театр Барсових», брати разом із сестрою змогли поступово викупитися з кріпацтва.
Батько Барсових рано помер і його вдова вийшла вдруге заміж, народила сина Миколу Вакховича Городенського. З 14 років Микола Городенський учився в реальному училищі, де колись учителював батько Любочки Колосової. Однокашником Миколи був Михайло Щепкін. Згодом у театрі Барсових почали свій творчий шлях Микола Городенський і великий актор Михайло Щепкін. Старший із дядьків Михайло Єгорович викладав Щепкіну акторську майстерність.
Любочка Колосова з 17 років працювала у трупі Штейна разом із Щепкіним. Дуже рано вийшла заміж за колегу батька, стала пані Остряковою. Втім, родинне життя не склалося, молоді розбіглися, але прізвище пані Острякова залишила до другого заміжжя. 19- річна актриса Любов Острякова дебютувала в Курську (1823) у антрепренера німецького походження Йоганна (Івана) Штейна, в трупі якого служив її дядько, Петро Барсов. Разом із трупою комерційного театру І. Ф. Штейна виступала у Воронежі, Курську, Тулі, Полтаві, Києві, Одесі. Давали вистави на святкових ярмарках у маленьких містечках.
Самотня красуня Любов і гоноровий Людвіг Млотковський зустрілися у Харкові у трупі антрепренера Івана Штейна. Він був на 9 років старшим, мав дружину (Павліна Мецінська), дочку Мальвіну. Польський шляхтич мав гарний голос (баритон), говорив російською з помітним акцентом, актор з імпозантною зовнішністю виступав на сцені в амплуа трагіка, драматичного коханця та співака.
У 1828 році трупа Штейна гастролювала у Воронежі, де антрепризу тримав колишній партнер Штейна – поляк Осип Калиновський. І от Калиновський помер, залишив своє майно актору та другу Петру Соколову. Новий директор повністю переглянув репертуар, склад трупи, запросив до оновленого театру 24-річну Любов Острякову, яка стала примою провінційного театру. Сезон 1829 р. став для акторки тріумфальним.
Талант Любові Острякової оцінили глядачі, здобула славу «популярнішої актриси театральної провінції»; про неї захоплено писав поет Олексій Кольцов, 16-річний Микола Станкевич, український поет, філософ. Успіх трупи Петра Соколова в Воронежі надихнув антрепренера здійснити гастролі в Тулу, потім у Тамбов, Саратов і далі до Катеринбурга. Любов Острякова з ним не поїхала, а повернулася в трупу Штейна. У 1829—1833 рр. театр Штейна успішно гастролював у Києві.
А за лаштунками сцени назрівав бунт: Штейн був хронічним боржником, затримував виплату гонорарів, грубо поводився з акторами. Група «товаришів» почала вимагати частки майна трупи для сплати боргів. Зрештою вони вийшли з трупи Штейна і утворили у Курську власну трупу на чолі з Млотковським. Це були кращі актори: Карпо Соленик, Любов Острякова, Микола Рибаков. Трупа Штейна лишилася у Харкові.
Спочатку Млотковський очолив трупу Курського театру, згодом успішний виступ на Успенському ярмарку в Харкові дозволив отримати від харківського губернатора Трубецького дозвіл на будівництво тимчасового балагану навпроти театру Штейна. Після смерті Штейна Млотковський оформив на себе його активи; трупа не мала конкурентів. Крім прекрасних акторів трупи антрепренер запрошував до участі у гастрольних виставах Павла Мочалова та Михайла Щепкіна.
Любові було 30, Людвігу Млотковському йшов 40-ий, коли вони утворили сім’ю.
У 1838 р. Млотковський орендував приміщення театру в Києві та запросив знаменитого актора Павла Мочалова на гастролі з його трупою. Саме тоді Любов Млотковська уславилася виконанням ролі Офелії в Київському та Харківському театрах, Гамлет – Павло Мочалов. «Грех большой отказать в удовольствии поиграть с прекрасной актрисой, — писав П. С. Мочалов. — Этого удовольствия я не имел уже несколько лет». Зберігся експромт великого трагика, звертання до Офелії-Млотковської під оплески в Київському театрі:
Ты для чего ж его пленила,
Зачем в безумье хороша?
И для чего твоя душа
Так много сердцу говорила?
Одружений Мочалов закохався у заміжню Млотковську. На двох закоханих почали йти глядачі, скуповували всі квитки на їхні вистави. Зрештою, коханець поїхав додому, але листування продовжилося. Мочалов писав:
О! Как в обманчивых мечтаньях
Она казалась мне мила,
Делила все мои страданья
И слёзы сладкие лила!
Как будто для меня жила.
Про Млотковську заговорила імперія. У 1839 році в комедії Дмитра Ленського «Лев Гурич Синичкін, або Провінційна дебютантка» батько театральної дебютантки порівнює дочку з акторкою:
Она повыше Малатковской,
Ей — с позволения сказать —
Не харьковский театр — московский
Судьба судила украшать.
Найвдалішою її роллю в ті часи були Наталка («Наталка Полтавка» І. П. Котляревського), заворожував публіку і її партнер Карпо Соленик у ролях Виборного, Возного, в яких за оцінкою глядачів (у тому числі й Т. Шевченка) був кращий за М. Щепкіна.
Згодом пощастило Л. Млотковській стати першою виконавицею ролей у двох комедіях Г. Ф. Квітки – Основ’яненка. Влітку 1836 р. на сцені Харківського театру трупа успішно поставила «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка, в ролі Уляни – Млотковська, в ролі Стецька – неперевершений Соленик. Невисокий, повнуватий Карпо з великою головою, мав великий рот, насмішкуваті очі, густе чорняве волосся. І поряд красуня Любов.
Були з виставою у Києві, Чернігові, Одесі, Миколаєві, Таганрозі, Симферополі. У 1840 р. у Харкові відбувся перший показ опери «Бой-жінка», головну роль в комедії грала Любов Млотковська, Потапа – Карпо Соленик. На прем’єрі був Василь Каразін, вражений грою артистки Л. Млотковської, виконавиці ролі Насті. Він надіслав актрисі листа, в якому назвав її королевою сцени. Фахівці театрального мистецтва називали її «шекспірівською актрисою».
1842 рік – пік слави трупи Млотковського! Сезон грав М. Щепкін. У приміщенні театру працювала театральна школа.
Та серйозні борги, складні відносини з місцевою владою змусили Людвига Млотковського виїхати до Орла. Дружина лишилася в Харкові в трупі міського театру. Немолода актриса, уже не дружина директора швидко втратила позиції. Єдиним другом залишився молодий (молодший на 7 років), хворий на туберкульоз Карпо Соленик. Разом вони працювали в Одесі, але 40-річний Карпо згас. Любов поринула в самоту. 60-річний Людвіг Юрійович помер 27 березня 1855 року. До 1856 Млотковська працювала в Одесі.
У 1856—66 — в Києві у заново побудованому Київському театрі. Ролі жінок поважного віку, хвороби, забуття.
Майже непомітно Любов Іванівна Млотковська відійшла 19 жовтня 1866 р, в Києві, на 62-м році життя.
