23 липня 1881 р. у станиці Новомиколаївська (тепер м. Новоазовськ Донецької обл.) народився Борис Ростиславович Хрещатицький, козак із Донеччини, генерал, нагороджений іменною Георгіївською зброєю, отаман Далекосхідного українського війська Зеленого Клину (1918−1923), кавалер ордена «Почесного легіону» (Франція)
Дев’ятнадцятирічним Борис закінчив Олександрівський кадетський корпус і Пажеський корпус (1900 р.), вступив на посаду офіцера Лейб-Гарда козацького полку Його Величності Імператора, де прослужив до Першої світової війни, тимчасово залишив її під час російсько-японської війни, де служив молодшим офіцером у складі лейб-гвардії козачого полку. Підєсавул (другий капітан, 1910 р.), осавул гвардії з 1912 р., з 1913 р. – 32-річний полковник. У віці 35 років отримав звання генерал-майора.
Під час мобілізаційного повідомлення в 1914 році полковника Хрещатицького було призначено командувати 53-м Донським козацьким полком 16 серпня 1914 року (стара календарна дата). Отримав низку військових відзнак і Хрест Святого Георгія.
Потім Хрещатицький продовжив служити на Далекому Сході. 16 серпня 1914 р. на чолі 52-го Донського козачого полку відправлений на російсько-німецький фронт, де проявив хоробрість і вміле командування. 8 липня 1915 р. нагороджений іменною Георгіївською зброєю.
22 вересня 1916 р. його призначили командиром 2-ї бригади 1-ї Донської козачої дивізії в складі 3-го кінного корпусу генерала графа Ф. А. Келлера, 22 жовтня 1917 р. − командиром Уссурійської козачої дивізії. Невдовзі після більшовицького перевороту вирушив разом зі своєю дивізією на Далекий Схід, де вона само розпустилася.
З 8 березня по 14 листопада 1918 р. обіймав посаду начальника штабу російських військ у смузі відчуження Китайсько-Східної залізниці. На початку літа 1918 р. український крайовий секретаріат Зеленого Клину призначив Хрещатицького отаманом Далекосхідного українського війська. Він приступив до формування Далекосхідного українського війська Зеленого Клину (1918−1923). Також Хрещатицький очолював закордонне відомство Забайкальського уряду.
Однак, коли на станції Ехо (рос. − Эхо) Китайсько-Східної залізниці (за ін. джерелами − в селищі Роздольне Приморського краю) почалося формування другої української дивізії, у вересні 1918 р. від адмірала Олександра Колчака було отримано наказ відправити українські частини на антибільшовицький фронт. З листопада 1918 по серпень 1919 р. з армією Колчака Борис Ростиславович Хрещатицький брав участь у боях проти радянської Росії, дослужився до звання генерал-лейтенанта (1919), Георгіївський кавалер (1919).
Восени 1919 р. отримав посаду інспектора Далекосхідних формувань стратегічного резерву та звання генерала з особливих доручень при командувачі військ Приамурського військового округу.
У 1920 р. перейшов під командування отамана Г. М. Семенова. З 27 квітня 1920 і до 7 липня 1921 р. обіймав посаду начальника штабу всіх козацьких військ Російської східної околиці.
Український крайовий секретаріат Зеленого Клину призначив Б. Р. Хрещатицького отаманом Далекосхідного українського війська. З 26 червня 1920 р. був керуючим відомством закордонних справ Забайкальського уряду Г. М. Семенова і вів з японцями переговори про спільну боротьбу з Червоною армією. З серпня 1921 р. брав участь у роботі Верховної військової ради Забайкалля. Після поразки військ Г. М. Семенова та розпуску в 1920 р. українських полків генерала Л. В. Вериги у Владивостоці емігрував у м. Харбін (північний схід Китаю), де служив під командуванням генерала Дмитра Хорвата.
У 1924 р. виїхав з Маньчжурії до Франції. Відсутність перспектив щодо повалення радянської влади та безгрошів’я змусили його вступити у Французький іноземний легіон (єдине військове формування, що й сьогодні не вимагає паспорту найманця), щоб заробляти на життя військовою службою і зарахувався рядовим до закордонного легіону. З 11 липня 1925 р. він − рядовий легіонер 4-го ескадрону 1-го кавалерійського полку 2-ї іноземної легкої броньованої бригади в Сирії. Уже 15−17 вересня 1925 р. у складі зведеного загону (1000 легіонерів) брав участь у захисті від сирійських повстанців (3,5 тис.) села Мессіфр (фр. Messifré), південніше Дамаска. У бою він проявив хоробрість і самовідданість: поранений у руку, прийняв командування над одним із підрозділів ескадрону замість убитого лейтенанта. У 1926−1928 рр. став учасником захисту французьких транспортних колон у районі м. Дейра-ез-Зор (фр. Haute-Djezireh) у північно-східній пустелі Сирії, там дослужився до командира 23-го ескадрону, що складався з чеченських горців. За короткий час пройшов у легіоні всі сержантські чини, і 11 січня 1929 р. йому присвоїли звання лейтенанта. З лютого 1929 по листопад 1933 р. − штатний співробітник із особливих доручень Іноземного легіону у м. Леванте (Північна Африка). Кавалер ордена «Почесного легіону» (Франція).
З листопада 1933 р. проживав у Франції, де у 1935 р. отримав французьке громадянство. З початком Другої світової війни поступив на військову службу у французьку армію. Честь і вірність українець проявив у 1940-му році, коли після поразки Франції від Німеччини разом зі своїм ескадроном 11 липня 1940 р. переправився в Туніс.
22 липня 1940 р. Сус, Туніс, на 59-му році життя помер від хвороби українець, генерал Борис Хрещатицький.
