UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
  • Форуми
    • Вільна дискусія
    • Українська література
    • Українці й закордон
    • Музика, кіно, театр, художнє мистецтво
Головна » Регістрація » Видатні люди » Борис Хрещатицький

Борис Хрещатицький

23 липня 1881 р. у станиці Новомиколаївська (тепер м. Новоазовськ Донецької обл.) народився Борис Ростиславович Хрещатицький, козак із Донеччини, генерал, нагороджений іменною Георгіївською зброєю, отаман Далекосхідного українського війська Зеленого Клину (1918−1923), кавалер ордена «Почесного легіону» (Франція)
Дев’ятнадцятирічним Борис закінчив Олександрівський кадетський корпус і Пажеський корпус (1900 р.), вступив на посаду офіцера Лейб-Гарда козацького полку Його Величності Імператора, де прослужив до Першої світової війни, тимчасово залишив її під час російсько-японської війни, де служив молодшим офіцером у складі лейб-гвардії козачого полку. Підєсавул (другий капітан, 1910 р.), осавул гвардії з 1912 р., з 1913 р. – 32-річний полковник. У віці 35 років отримав звання генерал-майора.
Під час мобілізаційного повідомлення в 1914 році полковника Хрещатицького було призначено командувати 53-м Донським козацьким полком 16 серпня 1914 року (стара календарна дата). Отримав низку військових відзнак і Хрест Святого Георгія.
Потім Хрещатицький продовжив служити на Далекому Сході. 16 серпня 1914 р. на чолі 52-го Донського козачого полку відправлений на російсько-німецький фронт, де проявив хоробрість і вміле командування. 8 липня 1915 р. нагороджений іменною Георгіївською зброєю.
22 вересня 1916 р. його призначили командиром 2-ї бригади 1-ї Донської козачої дивізії в складі 3-го кінного корпусу генерала графа Ф. А. Келлера, 22 жовтня 1917 р. − командиром Уссурійської козачої дивізії. Невдовзі після більшовицького перевороту вирушив разом зі своєю дивізією на Далекий Схід, де вона само розпустилася.
З 8 березня по 14 листопада 1918 р. обіймав посаду начальника штабу російських військ у смузі відчуження Китайсько-Східної залізниці. На початку літа 1918 р. український крайовий секретаріат Зеленого Клину призначив Хрещатицького отаманом Далекосхідного українського війська. Він приступив до формування Далекосхідного українського війська Зеленого Клину (1918−1923). Також Хрещатицький очолював закордонне відомство Забайкальського уряду.
Однак, коли на станції Ехо (рос. − Эхо) Китайсько-Східної залізниці (за ін. джерелами − в селищі Роздольне Приморського краю) почалося формування другої української дивізії, у вересні 1918 р. від адмірала Олександра Колчака було отримано наказ відправити українські частини на антибільшовицький фронт. З листопада 1918 по серпень 1919 р. з армією Колчака Борис Ростиславович Хрещатицький брав участь у боях проти радянської Росії, дослужився до звання генерал-лейтенанта (1919), Георгіївський кавалер (1919).
Восени 1919 р. отримав посаду інспектора Далекосхідних формувань стратегічного резерву та звання генерала з особливих доручень при командувачі військ Приамурського військового округу.
У 1920 р. перейшов під командування отамана Г. М. Семенова. З 27 квітня 1920 і до 7 липня 1921 р. обіймав посаду начальника штабу всіх козацьких військ Російської східної околиці.
Український крайовий секретаріат Зеленого Клину призначив Б. Р. Хрещатицького отаманом Далекосхідного українського війська. З 26 червня 1920 р. був керуючим відомством закордонних справ Забайкальського уряду Г. М. Семенова і вів з японцями переговори про спільну боротьбу з Червоною армією. З серпня 1921 р. брав участь у роботі Верховної військової ради Забайкалля. Після поразки військ Г. М. Семенова та розпуску в 1920 р. українських полків генерала Л. В. Вериги у Владивостоці емігрував у м. Харбін (північний схід Китаю), де служив під командуванням генерала Дмитра Хорвата.
У 1924 р. виїхав з Маньчжурії до Франції. Відсутність перспектив щодо повалення радянської влади та безгрошів’я змусили його вступити у Французький іноземний легіон (єдине військове формування, що й сьогодні не вимагає паспорту найманця), щоб заробляти на життя військовою службою і зарахувався рядовим до закордонного легіону. З 11 липня 1925 р. він − рядовий легіонер 4-го ескадрону 1-го кавалерійського полку 2-ї іноземної легкої броньованої бригади в Сирії. Уже 15−17 вересня 1925 р. у складі зведеного загону (1000 легіонерів) брав участь у захисті від сирійських повстанців (3,5 тис.) села Мессіфр (фр. Messifré), південніше Дамаска. У бою він проявив хоробрість і самовідданість: поранений у руку, прийняв командування над одним із підрозділів ескадрону замість убитого лейтенанта. У 1926−1928 рр. став учасником захисту французьких транспортних колон у районі м. Дейра-ез-Зор (фр. Haute-Djezireh) у північно-східній пустелі Сирії, там дослужився до командира 23-го ескадрону, що складався з чеченських горців. За короткий час пройшов у легіоні всі сержантські чини, і 11 січня 1929 р. йому присвоїли звання лейтенанта. З лютого 1929 по листопад 1933 р. − штатний співробітник із особливих доручень Іноземного легіону у м. Леванте (Північна Африка). Кавалер ордена «Почесного легіону» (Франція).
З листопада 1933 р. проживав у Франції, де у 1935 р. отримав французьке громадянство. З початком Другої світової війни поступив на військову службу у французьку армію. Честь і вірність українець проявив у 1940-му році, коли після поразки Франції від Німеччини разом зі своїм ескадроном 11 липня 1940 р. переправився в Туніс.
22 липня 1940 р. Сус, Туніс, на 59-му році життя помер від хвороби українець, генерал Борис Хрещатицький.

Лип 22, 2021Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Українець – Національний герой Франції, кавалер Ордена Почесного Легіону.Сонячний лікар
You Might Also Like
 
Трагедія Володимира Оскілка
 
5 червня 1910 р.

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image1 year ago Видатні люди304
Недавні записи
  • Гамалія
  • Любарт
  • Герой бурхливої ночі
  • Ілля Кириченко
  • Ілля Борщов
Позначки
поетписьменникчервоний терорживописецькозацтвоЗапоріжжяХарківБогдан ХмельницькийхудожникТарас ШевченкоІван АйвазовськийскульпторАполлон СкальковськийОлег ОльжичПавло ПолуботокСергій КорольовКирил РозумовськийОлексій ПеровськийгетьманперекладачІван ФранкоІван КотляревськийОлександр РубецьВолодимир ЩербаненкоОлексій ГанзенМикола Костянтинович ХолоднийЕммануїл МагдесіанГригорій СвітлицькийВолодимир СікевичкінооператорВолодимир КороленкоАльфред ФедецькийВолодимир КабачокСтаніслав МрозовицькийбандуристголодоморВасиль СедлярМихайло БойчукІван ПадалкоВасиль ЗавойкоСофія Налепинська-БойчукфотографНестор МорозенкоАнатолій ЛупинісВіктор Баранов
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Олександр до Смородина чи порічка?
  • Тетяна З Дніпра до Оттакої!
  • Київська консерваторія хоче залишити в назві ім'я Чайковського - Український інформаційний центр до Чайковський і Україна
  • Ганна Черкаська до Без Базилевича немає «Енеїди»
  • Людмила до Без Базилевича немає «Енеїди»
Сторінки
  • Нагадати пароль
  • Регістрація
  • Українська історія
2015 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.