22 липня 1944 р. під час виконання бойового завдання Василь Порик потрапив у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція); воював один проти 30 до останнього патрона. Гестапівці схопили важкопораненого українця і розстріляли.
Йому було тільки 24! Селянська дитина з с. Соломірка (Вінниччина), мав ще шестеро братів і сестер. І голод пережив Василь, і розстрільні роки, коли схопили батька й відправили на золоті копальні Колими. Але на диво впертий Порик закінчив школу, Бобринецький сільськогосподарський технікум (1938), Харківське військове піхотне училище (1941).
Війна, Південно–Західний фронт, Шоста армія. У липні 1941–го в «Уманській ямі» лейтенант Василь Порик воював до останнього патрона, пішов у рукопашний, поранений потрапив у полон. В. Порик разом із іншими військовополоненими був відправлений у табір примусової праці Бомон провінції Артуа, департаменту Па-де-Кале (Франція), працював на шахті, але 15 березня 1944-го вирвався на волю.
На півночі Франції Василя Порика підтримали українські емігранти. З радянських полонених-утікачів він створив партизанський загін, що боровся проти фашистських окупантів.
На початку квітня 1944-го загін Василя Порика підірвав два ворожі ешелони, знищив понад 200 гітлерівців. У ніч на 22 квітня 1944 підпільний загін під командуванням Порика знищив охорону концтабору Бомон, визволив усіх в’язнів.
В одному з боїв Василя знову поранили і схопили гестапівці. Запроторили до одиночної камери смертників в’язниці фортеці Сен-Нікез, м. Аррас, але він заколов багнетом вартового і знову втік.
22 липня 1944 р. Василя знову схопили фашисти і того ж дня розстріляли.
Похований Василь Порик у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар.
Його ім’я висічене на стіні Арраської фортеці серед імен учасників руху Опору. Василю Порику посмертно присвоєно почесне звання «Національний герой Франції» (1964).
У шістдесяті роки письменник Андре П’єрар (André Pierrard) написав про В. Порика кіноповість «Юнак з трояндою» (фр. «Le jeune homme à la rose»).
