Здавна в Україні був відомий рід Савицьких. Були козаками, лікарями, священиками. Зі славного на Лубенщині роду священиків Савицький Степан (близько 1684—1751) — військовий канцелярист (1712), лубенський полковий писар (1714-1739), член кодифікаційної комісії, що опрацювала «Права, по которым судится малороссійскій народ» (1743). У 1718 р. Степан Савицький здійснив український переклад першої частини твору С. Твардовського «Woyna Domowa» (1681), надрукований пізніше у додатках до Літопису С. Величка.
25 травня 1844 р. у дачному містечку м.Таганрог у сім’ї військового лікаря народився Костянтин Аполлонович Савицький. Пізніше він згадував: «Таганрог, Азовское море, родная моему сердцу Франковка согревают и поддерживают меня, картины родины вдохновляют мое художественное творчество». Хлопчик рано почав малювати. Сім’я виїздила на берег моря, у приазовські степи, а Костя малював з натури. 
У Таганрозькій гімназії любив уроки малювання. Коли Кость перейшов до п’ятого класу гімназії, раптово один за одним померли батьки. Підлітка забрав до себе дядя, який жив у Латвії. Костянтин опинився в приватному пансіоні при Лифляндській гімназії м. Биркенруе. 18-річний випускник гімназії К. А. Савицький поступив до Імператорської Академії мистецтв у клас історичного живопису. Учився у професорів Ф. Бруні, А. Маркова та П. Чистякова разом із Іллею Рєпіним; вони подружилися. Скоро Костянтин став одним із кращих учнів академії, отримав шість срібних і одну золоту медаль.
Згодом до земляків приєднався І. Крамськой та М. Антокольський. У їдальні Товариства пересувних художників Кость познайомився з Іваном Шишкіним. За столом народилася думка змалювати ліс і ведмедів. 
– Хто не знає картини «Ранок у сосновому лісі»?
– «Три ведмеді»? «Мишко клишоногий»? Таких немає.
– А хто скаже, чиї два підписи стояли на полотні?
– Легко? Іван Шишкін – і щось загальмувало…
– А поряд стояв підпис Костя Савицького. Коли Третьяков придбав картину і заплатив чотири тисячі І. Шишкіну, Савицький, у якого було семеро малят, запитав про свій гонорар. Щедрий Шишкін запропонував тисячу, а Кость Аполлонович затявся на половині. Щоб довести авторство, він поставив свій підпис. Третьяков наказав принести скипидар і власноручно прибрав друге ім’я з полотна. 
Так зник підпис автора ведмежої родини. З того часу Костянтин Савицький та Іван Шишкін разом не працювали.
Згадуємо ми ім’я Савицького, коли говоримо про долю Федора Кричевського. Відомо ж бо, що юний маляр місяцями жив у маєтку графа Капніста в селі Михайлівці. Там Федір Кричевський ознайомився з галереєю козацьких портретів, колекцією живопису й графіки західноєвропейських, російських та українських художників, багатою історичною бібліотекою. Там Кричевський почав копіювати українські парсуни. Федір показав свої малюнки Шапошникову, приятелю художника К. Савицького. К. Савицький тоді був викладачем Московського училища живопису. Він оцінив талант юнака, дав на рік притулок у своєму домі та підготував Федора до вступу на малярський відділ Московської школи малярства, скульптури й архітектури. 1896 року Ф. Кричевський став студентом училища, а 1901 р. успішно його закінчив.
Все життя дружили Рєпін і Савицький, якого навіть називали тінню Рєпіна. Коли Ілля Юхимович розлучався з першою дружиною і довго ділив майно, Савицький створив полотно «Не зійшлись характерами». 
На картині художник змалював свою другу дружину з річним сином на руках; у ролі похмурого чоловіка з цигаркою Савицький змалював себе. Виставив твір – і поповзли чутки про негаразди в родині, про розлучення. Довелося авторові відрізати своє зображення.
Отак згадався мені художник Костянтин Аполлонович Савицький.
