Якось дивно повторюється історія. Був час, коли після заборони української мови царем, у Києві об’єдналася справжня українська еліта. Двадцять гонорових інтелектуалів утворили таємну організацію Київська Стара Громада. Її члени поклялися діяти для України щодня: віддавали десять відсотків прибутку на українські справи. Які саме справи? А ті, які не можна було афішувати, за які можна було й у Сибіряку загриміти. От кілька з них:
– придбали землю на Чернечій горі поблизу Канева (на ім’я громадівця К.Гамалії) й опікувалися могилою поета;
– у родини Т.Шевченка викупили права на видання творів поета. Українське видавництво очолював М. Драгоманов, готував рукописи Хведір Вовк (кавалер Ордена Почесного легіону). 10 березня 1878 року в Женеві випустили кишенькове видання «Кобзаря» накладом всього 1000 примірників, основою якого стали тексти французького видання;
– громада надавала матеріальну допомогу родичам Кобзаря – Фотію Красицькому, Федору, Маркіяну та Левку Шевченкам.
Члени Старої Громади вдома спілкувалися винятково українською, виховали власних дітей гідними українцями. У громадівців був звичай. Якщо хтось із них помирав, дітей-сиріт брали в свою родину побратими. Певно, Ви пам’ятаєте, що малого Максима Рильського, Михайла Старицького забрали до себе на виховання родини громадівців (Володимира Антоновича, Миколи Лисенка та Олександра Русова).
І сьогодні, коли політичні мародери корчать із себе еліту, згадую справи членів Старої Громади й вириваються слова Станіславського…
Дід Максима Тадейовича – Розеслав Рильський (Розеслав-Карл-Теодор-Ян Теодорович Рильський), один із найбагатших поляків, повітовий маршалок (предводитель дворянства), який взяв активну участь у повстанні 1863 року; за що його величезні багатства приватизувала імперія. 
Бабуня Максима – красуня княгиня Дарина Трубецька. Держави України не було, слово «Україна» було забороненим, коли народився Тадеуш-Томаш-Збіґнєв Розеславович (Таде́й Розеславович) Рильський. Девізом життя пана Тадея були слова: «Ми не можемо лишатись колоністами, якщо хочемо бути корисними народові».
Студентом Київського університету Т.Рильський потоваришував із В.Антоновичем, П. Чубинським. Вони вийшли з польського студентського земляцтва й утворили гурт хлопоманів: вивчали історію України, записували фольклор. Кожного літа ходили пішки Україною: учили дітей грамоті, дорослим допомагали укладати папери до суду, інших органів. Став активним членом підпільної київської Старої громади.
Таде́й Розеславович – католик, який ніс на своїх плечах труну Тараса Шевченка. Щойно Тадей закінчив університет, як отримав від батька третину спадку, маєток. Більшу частину життя провів у родовому маєтку в с. Романівка. Там Тадей Рильський власним коштом збудував та утримував церковно-приходську школу, в якій були кабінети фізики та хімії, де сам учителював. Зимовими вечорами у школі вчили писемності дорослих.
Юний Тадей Розеславович одружився зі своєю троюрідною тіткою Людгардою з роду Рильських, онучкою Антонія та правнучкою Шимона Рильських. Дітей у них не було, дружина передчасно померла.
37-річний удівець закохався у неписьменну селянську дівчину Меланію Чуприну і 1878 р. одружився з нею. Її предків звільнив із кріпацтва ще Теодор Рильський, дід Тадея Розеславовича. З поліцейського доносу: «Рыльский 8 февраля 1880 года женился на дочери крестьянина, причем был выполнен в точности весь свадебный обряд, бывающий у крестьян». Діти, народжені Меланією, без урахування позиції батьків, мусили бути православними, бо такими були вимоги чинного тоді законодавства Російської імперії до народжених у двообрядових родинах. Саме тому й Максим був хрещений за православним обрядом.
Пізніше Максим Рильський написав: «Гордість наповнює серце при думці, що я син того Тадея». Іван Франко вважав Тадея Рильського одним «із ліпших знавців українського народного життя».
