Вранці 20 липня 1737 р. під час війни з Туреччиною мортирный бот капітана 2 рангу П’єра Дефремері (фр. Pierre De Frémery) вийшов із Федотової бухти в Азовському морі. Важкий бот віз хворих і поранених із піхотних полків. Бот Дефремері випередив десять малих суден супроводу. За 25 верст від бухти бот оточив турецький загін: один корабель, 30 галер та дрібних суден. О восьмій вечора стало ясно, що сили були надто нерівні. Удалось вивести бот на мілину, щоб усі, хто був на боті, змогли вийти на берег. Разом із капітаном залишилися боцманмат Руднєв і хворий матрос. Турки наблизилися, готуючись до абордажу, Дефремері вистрілив із усіх чотирьох гармат, розсипав на палубі порох; під час абордажу підірвав бот і загинув. 23 члени екіпажу були врятовані.
Французький офіцер, капітан повторив подвиг козаків, які здіймали червоно-чорний прапор останнього бою: «Загибаю, але не здаюся!»
Повторив його подвиг капітан 2-го рангу барон Йоганн-Рейнгольдт фон дер Остен-Сакен ( нім. Johann Reinhold von der Osten-Sacken). 20 травня 1788 р. він ніс дозорну службу поблизу гирла Південного Бугу та зіткнувся з гребними судами, висланими на розвідку попереду Чорноморської ескадри Абдул-Гаміда І під командуванням капудан-паші Есскі-Гуссейна.
Капітан спустив десять осіб екіпажу дубель-шлюпки на човен, потім підпустив турецькі судна впритул і підірвав власне судно разом з чотирма абордажними судами приблизно в 40 верстах від Кінбурнської коси.
І з якого то дива, я писав би про подвиги російської армії? – закинув мені один добродій. Тим, хто вміє думати, поясню: по-перше, місце дії – Україна; по-друге, П’єр Дефремері, Йоганн-Рейнгольдт фон дер Остен-Сакен – не найпоширеніші прізвища московитів.
