Василь Бандера

У сім’ї Бандер було семеро дітей: четверо братів – Богдан, Олександр, Василь, Степан і троє сестер – Марта, Володимира та Оксана.
Всі вони отримали покарання від фашистів і рашистів: хлопці були убитими, дівчата заслані у радянські табори.
Про яку співпрацю з ворогом може йтися?
12 лютого 1915 року у с. Старий Угринів народився Василь Бандера – дитина о. Андрія та Мирослави з дому Ґлодзінських; молодший брат Степана Бандери.
Закінчив Стрийську українську гімназію, агрономічні курси Львівської політехніки у Дублянах, студіював філософію у Львівському університеті.
Член ОУН, восени 1938 р. був ув’язнений у польському концтаборі у Березі Картузькій за критику шовіністичної політики польської влади.
Після розпаду Польщі Василь повернувся до Львова, у жовтні переїхав до Кракова разом із братом Степаном, поселився на вулиці Страшевського, виконував доручення ОУН. У серпні 1940 р. вінчався з Марією Возняк-Ґлодзінською (родичка Бандери по бабці, старша сестра Люби Возняк-Лемик, дружини Миколи Лемика).
1-3 травня 1941 р. Василь Бандера був учасником ІІ Надзвичайного великого збору ОУН. Після проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 очолював Службу безпеки обласного проводу ОУН у Станіславі (Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 15).
14 вересня 1941 р. гестапо заарештувало Василя Бандеру разом з вагітною дружиною (її через кілька днів німці відпустили з в’язниці). Знайшлася у молодих дочка Одарка, яку батько так і не побачив.
Після двох місяців допитів у Станіславові, які проводив сам шеф станіславського ґестапо Кріґер, була в’язниця у Львові (на вулиці Лонцького), через кілька місяців його перевезли у Краків і ув’язнили в тюрмі Монтелюпих. 20 липня 1942 року німецька поліція безпеки з Кракова направила в концентраційний табір Аушвіц (польське Освєнцім) двадцять три бандерівці, німці називали їх «Бандера-групе». Вони отримали номери від 49721 до 49744. Першим із них у таборі був зареєстрований Василь Бандера, студент філософії, брат Степана Бандери.
В Аушвiцi бандерівці працювали на будівництві, Борис Вітошинський пригадував, що йшли дощі, часом було слизько. Василя змусили вивозити цемент на підмерзлу гору. Він падав, цемент з возика виливався на нього, його вже було не впізнати… Знущалися не гітлерівці, а таборові прислужники поляки-фольксдойчі. Братові провідника ОУН поламали ребра, вибили зуби, понівечили обличчя. Нам забороняли допомагати йому, відпихали. Оберкапо Юзеф Краль із Сілезії та капо Сташек Подкульські з Перемишля обсипали Василя цементом i запихали до бочки з водою.
Пізніше Бандеру відвезли у «кракенбав» (шпиталь) – місця остаточного знищення людини. Там 21 липні 1942 р. помер в’язень номер 49721. Тіло 27-річного Василя Бандери було спалене у крематорії.
Олекса Вінтоняк згадував, що наглядачі-поляки хвалилися, ніби вкололи Василеві смертельну ін’єкцію.
22 липня 1942 р. до Освенціму потрапив старший брат Василя – Бандера Олександр Андрійович («Олекса») (1911—1942) — член ОУН з 1933, закінчив Римську вищу школу, доктор економічних і політичних наук,
31-річний Олександр не мав міцного здоров’я, його закатували через три дні перебування в концтаборі. Він працював на будівництві, там була велика скриня для розроблювання вапна й цементу. Співв’язень Борис Вітошинський писав: «Олександрові польські «політичні в’язні» наказали піднести штани повище колін, скинути черевики та ногами місити цемент з вапном. Це було рівнозначне з його загладою. Під час того, коли він виконував цю роботу, побої не кінчалися, а посіпаки кілька разів його цілого кинули в цемент і вапно. Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити йому напитися води з бочки, що стояла під краном. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в бочку. Майже неживого витягнули щойно по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти…». Один із в’язнів-оунівців удав поляка, «вилаяв» страдника і сказав по-польськи: «Думаєш, ми, поляки, шкодуємо тобі води? Пий, гайдамако!» Наступного дня Олекса потрапив до тюремного госпіталю, де 25 липня 1942 року (на четвертий день ув’язнення) помер. Тіло спалили у крематорії.
А доньку Василя Бандери, яка ніколи не бачила свого тата, разом із мамою вислали в Кемеровську область. Там Марія записала Дарію на своє прізвище і нікому нічого не говорила про свого чоловіка, не згадувала прізвища Бандери. Дарка стала дружиною художника та дисидента Опанаса Заливахи. Тільки на початку дев’яностих у Стрийському ЗАГСі Дарії видали нове свідоцтво про народження із записом у графі «батько» — «Василь Андрійович Бандера».